Журналіст з Івано-Франківська збирає допомогу для переселенців та військових [ Редагувати ]
Замість писати статті, він збирає допомогу для переселенців та шукає екіпірування для військових. Журналіст Микола Грабовецький з Івано-Франківська не рахує, скількох людей підтримав і скільки тонн гуманітарних вантажів відправив. Проте знає точно - робитиме це, доки буде потрібно. Бо за його спиною - тисячі українців, які перераховують гроші. І це - каже волонтер - додає сил.
Буквально на хвилинку зайдемо на роботу. Подивимося що там, як та мої дівчата, як там журналістська діяльність.
Микола - редактор популярного в Івано-Франківську інтернет-видання. Та на робочому місці його можна не застати. Відколи почалася повномасштабна війна - він постійно в роз'їздах: якщо не збирає гуманітарну допомогу, то її розвозить. Маючи нині кілька вільних хвилин, забіг в офіс, аби з колегами привітатися.
Привіт, Іро. А Тані нема. Вона на виїзді. - А що там у нас сьогодні. Є відвідуваність сайту?
Як із журналіста став волонтером? - каже, і сам не помітив. Усе почалося з того, що допоміг купити екіпірування родичу-військовому. Підрозділ, в якому - той служить, одним із перших прийняв бій із росіянами під Києвом.
Микола Грабовецький, волонтер:
Хлопці не були голі-босі. Але вони поїхали із розрахунку що їдуть на невеликий термін. Вони навіть не всі взяли теплі речі. Якщо помагати, аби всі були живі-здорові, то тре помагати не одному, а всім.
Так Микола почав допомагати всьому підрозділу. З перших днів - разом із ним постійно волонтерить і його дружина.
Включилася моя дружина, якій я дуже вдячний, бо тоді був такий не певний час. Включився мій товариш Ігор, який буквально перед війною приїхав в Україну із Німеччини. Ото власне із дружиною з Ігорем і родичами ми цим і займалися.
В лютому вони буквально за лічені дні зібрали десятки тисяч гривень для військових… Чоловік каже: був вражений, що так багато людей відгукнулося на заклик. Перші посилки з амуніцією та ліками на передову відправили вже 28 лютого.
Ось такий цілий бус. Хлопці везуть. Слава Україні.
Що вони лише не відправляли - від тактичних рукавичок, навушників, берців до білизни. Щоправда, знайти чи придбати в магазинах усе, що просили бійці, вдавалось не завжди. Тож доводилося - креативити.
Один з умільців в Коломийському районі надрукував кріплення до коліматорних прицілів на 3D принтері.Ось, це він роздрукував на 3D принтері. Мені фотки скидали вже із коліматорними прицілами, які завдяки цим штукам тримаються.
Ще одним викликом для чоловіка став збір гуманітарки для мешканців Херсонщини. Все почалося із випадкової зустрічі із херсонським волонтером, який намагався знайти на заході України гуманітарні хаби.
І тут я зрозумів, що мої певні інформаційні навики можуть допомогти в цьому плані. Я зрозумів, що я можу багато чого. Насправді я просто почав обдзвонювати всіх кого знаю, а як журналіст все-таки багато кого знаю.
За не повний місяць вони зібрали та відправили в окуповані села Херсонщини понад тридцять тонн гуманітарної допомоги.
Формуємо допомогу для Херсонщини, для Нововоронцовки. Завантажили понад 70 пакунків дитячого харчування.
Я директор Нововоронцовської лікарні. Передусім би хотів подякувати за гуманітарні вантажі, які надходять до нашої громади. Ваші вантажі рятують людські життя…
Сьогодні Микола разом із друзями допомагають дітям-переселенцям, які знайшли прихисток тут - на Прикарпатті. Сотні маленьких біженців забезпечують усім необхідним - від одягу до іграшок.
Привіт. Це Святослав, це Жанна. Ми якраз в закладі Святослава на стометрівці збираємо допомогу для діток.
Познайомилися чоловіки на Майдані - ще під час помаранчевої революції. Відтоді - товаришують. А з початку війни - волонтерять. Святослав перетворив свою кав'ярню на хаб, де й збирають допомогу для діток.
Святослав, волонтер:
Зараз - це просто наша місія. Всі українці, які мають можливість чимось допомогти, мусять допомогти. А оскільки Миколу я знаю давно й абсолютно впевнений в тому куди це все їде, в мене не виникає жодних сумнівів. Тому я можу допомагати.
Займатися волонтерством щодня важче, каже Микола. Багато людей втомилися від війни. Та головне - стрімко зменшились розміри гуманітарної допомоги з-за кордону.
Микола Грабовецький, волонтер:
Європа нас підтримує, але вони стомлюються від цього. Якщо ми хочемо, щоб нам помагали, як мені казали наші військові - за нас ніхто не воюватиме в армії, за нас не будуть стріляти, і так само у волонтерці і гуманітарці - ніхто не буде возити, на блюдечку підносити. Тепер треба добиватися цього самим.
Та поки гуманітарний фронт міцно тримають самі українці. Попри загальне виснаження - і досі багато допомагають. І велика заслуга в цьому, за словами волонтерів, саме журналістів.
Святослав, волонтер:
Коли є якийсь привід інформаційний, новина в новинах, ще десь там, люди дуже активно відгукуються.
Воно все тримається зараз на українських громадянах. На добрих людях, які скидають гроші й самі беруть і возять, збирають, приносять сюди.
Микола зізнається - за чотири місяці війни - він і сам втомився… Але завжди згадує про тих - хто на передовій.
Вони розуміють за кого вони стоять, і ми тут в тилу теж маємо розуміти, що ми кожен на своєму місці маємо щось робити.