Медики міжнародної організації "Лікарі без кордонів", серед яких і українці, і іноземці, допомагають мешканцям фронтових регіонів [ Редагувати ]
Від стресу через війну часто загострюються хронічні хвороби.
А ще на велику подяку заслуговують медики з міжнародної організації "Лікарі без кордонів". Вони безкоштовно обстежують, консультують та забезпечують необхідними ліками жителів фронтових регіонів. Прийом ведуть в мобільних клініках. Усе бачили наші кореспонденти.
У цій мобільній лікарні медики-волонтери щодня приймають з пів сотні пацієнтів.
Медики міжнародної організації "Лікарі без кордонів", серед яких і українці, і іноземці, допомагають мешканцям фронтових регіонів. Обстежують пацієнтів, консультують та забезпечують ліками.
Олена, фахівчиня міжнародної організації "Лікарі без кордонів":
Мы делаем мобильные клиники, по Харькову и Харьковской области, мы выезжаем в районы, которые находятся очень близко к военным действиям. Собственно, я провожу консультативную деятельность в местах, в селах, в которых во время моего консультирования я слышу звуки взрывов.
Більшість пацієнтів - пенсіонери. Пані Галині 66, у неї серцево-судинна дистонія.
Галина, жителька Харкова:
Упала в обморок - сердечный приступ, скорая приезжала и сказали: надо прокапаться. Пошла в 9-ую поликлинику нашу местную, врач выпивал мне препараты, а здесь вот мне доктор подкорректировал, девочки-медсистрички у нас просто прекрасные.
Від стресу через війну часто загострюються хронічні хвороби.
Олена, фахівчиня міжнародної організації "Лікарі без кордонів":
Из-за этого все соматические заболевания прогрессируют. Да, допустим, пациент болел гипертонической болезнью до войны. Но сейчас у него запредельные цифры давления, у него тахикардия и он может даже не ощущать это состояние.
Декому з пацієнтів потрібні не ліки, а добре слово і психологічна підтримка. Часто це самотні люди, які втратили рідних.
Ірина Дараган, сімейна лікарка-волонтерка:
Процентов тридцать обращаются вот: мне страшно, мне не понятно. Они приходят поговорить, вот начинаешь и: ой, мне уже полегчало, все, уже хорошо. Таких вот очень много, особенно у кого в начале войны бабушка умерла, дедушка умер - остались без спутника жизни, дети уехали, внуки перестали приходить, потому что тоже куда-то отъехали. Этой категории очень тяжело сейчас.
Ірина розповідає про одну з пацієнток, яка спершу приходила по медикаменти, а потім почала навідуватися частіше - вилити душу.
Ірина Дараган, сімейна лікарка-волонтерка:
У нас приходит бабушка, она усыновляет внучечку. Маму убило в начале войны на Салтовке. Она потом начала и девченку приводить свою, такая девочка замечательная, волонтеры привезли игрушек. Мы поделились игрушками с ней. Хоть как-то, вы знаете, она хоть на третий сеанс улыбаться начала. Ну как-то, вы знаете, каждая улыбка ребенка - это победа.
