Організаторки свят з Білої Церкви, що на Київщині, стали благодійницями та волонтерками [ Редагувати ]

Івент-бізнес, що перепрофілювався в умовах війни. Організаторки свят з Білої Церкви, що на Київщині, стали благодійницями та волонтерками. Офіс перетворили на склад для фронту, а свою роботу спрямували на те, щоб допомогти дітям-переселенцям забути про пережите. З їхньою допомогою школярі навіть зібрали гроші військовим на автомобіль. Як їм це вдалося - розповість мій колега Юрій Куций.

Юрій Куций, кореспондент:

Супер героєм може стати будь хто. Волонтерство - це ж не лише допомога армії чи участь в медичних проектах. Практично кожна людина може знайти собі заняття для того, щоби допомогти іншим в такий складний для країни час. Щоб довести це ми приїхали в місто Біла Церква, що на Київщині.

Знайомтеся! Це Ксенія Оранська! До війни вона мала успішний івент-бізнес. Дитячі свята, корпоративи, майстеркласи… Та зараз офіс, в якому готувалися її ведучі до свят, перетворився на склад для фронту.

Починається сезон дощів і є такий запит на такі ось гумові чобітки, тому ми починаємо потихеньку їх купувати для того, щоб хлопчикам було нормально, не мокро. Далі що вам ще показати? Тут різноманітна форма військова, тут різноманітні речі для наших хлопців, аптека, яка завжди поповнюється.

Ксенія каже, що передчувала початок війни. Тому мала тривожну валізку та три плани дій.

Перший план був такий, що взяти просто чемоданчик-валізу і виїхати з країни. Другий план - це піти воювати, а воювати я не вмію. І третій було волонтерство.

24-го лютого її розбудили вибухи. Тоді і остаточно вирішила, що збирається робити.

Ксенія Оранська, волонтерка:

Ти просто почав допомагати, просто почав робити все те, що ти можеш робити, тому що якщо всі повтікають або всі повиїжджають, хто тоді буде захищати?

На другий день вона опанувала страх і почала діяти. Взяла гроші - і поїхала у військкомат. Там запитала, що їм потрібно? Їй дали список.

Ми стали бігати по різним магазинам, по різним аптеках. Вони були зачинені. Ми стали відшукувати контакти власників магазинів, вони приїжджали з інших міст, з інших сіл, куди потікали. Відчиняли і таким чином допомагали.

Ввечері цього ж дня, Ксенію підтримали і її команда, і знайомі:

Ми вже ввечері колотили коктейлі "Молотова" і це так круто було, тому що ми не знали як. Там щось пам'ятали як там раніше робили. Все це якось так розрослося, що через три дні у нас тут було 60 чоловік, я спеціально рахувала, тому що була якась така хвилина так зупинився в цьому хаосі того, що відбувалося, і ти думаєш "Звідки ці всі люди?".

Ім'я Ксенії Оранської достатньо відоме в Білій Церкві, тому невдовзі до неї почали телефонувати звідусіль. Хтось пропонував допомогу, хтось її потребував.

Анастасія Громадко, волонтерка:

Протягом двох днів, коли більш-менш стихла паніка, трішки буквально вже від Ксюші був дзвінок і вона сказала таку класну фразу: "Чим більше сидиш, тим більше боїшся" і після чого я сіла в авто, приїхала до неї, сказала – все, діємо. Що робити?

На війні дівчата зрозуміли, що слова "нереально " просто не існує. Ксенія взяла на себе забезпечення військових, а Анастасія опікувалася переселенцями. До них долучилися інші волонтери - і це об'єднання вони назвали "Шолом".

В цій спільноті так от сталося, що зібралися всі творчі люди. В нас, наприклад, допомагала переселенцям дизайнерка, у нас є діджеї, у нас є ведучі, у нас на Бородянку їздили івентори допомагали людям.

У квітні в Білу Церкву переїхав дитячий будинок сімейного типу з Донеччини.

Нас попросили допомогти організувати їм побут. Друзі знайшли приміщення, а ми шукали всім містом матраци, одіяла, шукали подушки. І коли ми побачили цих дітей, вони були такого дорослого віку і виникла ідея, що ми можемо їх забезпечити не лише харчуванням. Але ми можемо ще щось проводити.

Перше свято для цих дітей Ксенія відправила одну із найдосвідченіших ведучих.

Вікторія Поршнєва, ведуча дитячих свят:

Мені хотілося їх всіх обійняти, обігріти, там діти були різного віку і зацікавленості також були різні. Я пропонувала їм ігри, і якісь хімічні досліди і якесь кріото, те, що може диміти, шипіти, горіти, де щось може вибухати, оце їх цепляло, очі світилися, вони переключалися, вони задавали питання. А вже на другу нашу зустріч вони вже бігли обійматися.

Терапевтичний ефект від таких зустрічей був очевидний. З квітня по травень команда Ксенії проводила щотижня по три свята, для дітей які втекли від жахів війни. А потім за підтримки своїх дівчат та благодійників модернізувала денний літній табір.

В кінці червня розпочалися викрутаси цілими днями, цілими днями по 6 годин свята і це ось буквально до вересня місяця. В проекті викрутаси у нас за 2 місяці пройшло 125 -130 дітей.

В кінці літа разом із цими дітьми організували благодійний марафон, де зібрали гроші на автомобіль для ЗСУ.

Ось так на перший погляд безпорадний перед війною бізнес зміг трансформуватися і робити великі справи задля перемоги.