Воїн-учитель: розмова з бійцем ЗСУ, який був на війні і в 2015-му [ Редагувати ]
Українські захисники добре знають, заради кого вони на війні.
Воїн-учитель. Він міг залишитись удома, щоб і далі виховувати трьох дітей та вчителювати. Однак за першим покликом без роздумів пішов захищати країну на полі бою. Буковинець Мирослав Чорней після поранення лікується вдома й навідав школу, де вчителює вже 20 років. З журналістами воїн ЗСУ, який був на війні і в 2015-му, поспілкувався про те, що мотивує захисників, як нині змінилось військо і країна.
З ним складно записати інтерв'ю, бо у рідній школі Мирослава обіймає кожен. Тут, у школі села Чагор, Мирослав Чорней учителює вже 20 років. Викладає "захист Вітчизни" і хореографію.
Так було до 24 лютого 2022. Поки педагога, який отримав військовий досвід в АТО ще у 2015, знову не покликали до Збройних сил України.
Мирослав Чорней, військовослужбовець Збройних сил України:
23 числа мені дзвонять з частини, і питають мене: якщо що, то ви з нами, чи ні? Єдине питання було. Ну я вже розумів, про що мова іде. І я сказав: так я з вами.
Він мав чимало законних підстав уникнути війни, але, каже, не зміг всидіти удома. Мирослав розповідає: військо з 2015 року змінилось. Стало більше злагодженості та зброї. А про мотивацію українського воїна і годі говорити.
Мирослав Чорней, військовослужбовець Збройних сил України:
Зараз реально є зброя, джавеліни - прекрасні, енлави - прекрасні. Всілякі ці шучки, матадорчики - вони просто суперові. Єдине - коли тобі дають таке, таке, різного типу, тобі треба трохи часу зрозуміти, на якій відстані вона працює. Але нічого, за допомогою Інтернету ми це все робимо. Мабуть, вирішальна сила мотивація. Зброя не робить стільки, скільки вмотивований військовий.
Поле бою вимагає вміння опановувати страх і паніку. Мирослав жартує: йому став у нагоді досвід учителювання.
Мирослав Чорней, військовослужбовець Збройних сил України:
Мабуть, як казав мій командир, каже: дивно, але при будь-яких випадках ти тримаєш себе дуже спокійно. Я кажу: ви не повірите, просто я більше 20-ти років працюю у школі і мушу себе тримати спокійно..
Воїн мріє, аби дух патріотизму не покидав українців. Та неабияк тішиться підтримці односельців. Сільська школа на ціле літо перетворилась на фабрику. Школярі, педагоги і батьки власноруч створили сотні патріотичних стягів, кікімор, маскувальних сіток.
Наталя Козачок, вчителька з краєзнавства, волонтерка:
І одного разу я натрапила вже на пофарбовану білизну, і там було простирадло з таким мереживом, пофарбоване в зелений колір, яке ми мали вже розрізати на стрічки. І я вирішила ретельніше відбирати , і в мене вийшла така виставка маленька.
А такі плащі, зроблені односельцями, захищали бійців під час негоди.
Воїни найважче переживають втрати побратимів, але кожне слово рідних або успіхи дітей і вихованців додають сили. Українські захисники добре знають, заради кого вони на війні. Найдорожчий скарб Мирослава - удома пів року на нього чекали дружина та троє дітей.
Мирослав Чорней, військовослужбовець Збройних сил України:
Мені подобається з ними постійно бути. І вони відчувають, що не вистачає мене. І тут в мене такий вибір: ніби я розумію, що я на захисті всіх дітей, але ж я потрібен ще й сім'ї і дуже важко, дуже важко дається такий вибір, який я зробив. Кажу, як є.
