Доля невідома: де та як утримує наших військовополонених росія? [ Редагувати ]

Вони до останнього тримали оборону міста. Вони зробили Маріуполь символом української незламності. І потім змушені були полишити останній форпост оборони - "Азовсталь". Доля тисяч українських героїв, які в полоні вже чотири місяці, - невідома. Їхні рідні досі не знають, де саме знаходяться їхні кохані та сини, в яких умовах росіяни їх утримують, чи живі вони.

Зв'язку практично немає. Лише інколи - поодинокі листи та дзвінки. Тож родичі полонених виходять на мітинги й закликають міжнародні організації змусити росію виконувати Женевську конвенцію. І дуже чекають на обмін.

Для мене син був як програміст, який виконував більше як штабну роботу. Сказали потім його побратими, що він виконував обов'язки як кулеметник.

Правду про справжню роботу сина, що він морпіх, жінка дізналася вже після того, як той потрапив в полон. Руслан, коли почалося повномасштабне вторгнення, був у Маріуполі.

Тетяна Чугунова, мати військовополоненого:

Мені будо досить побачити в телефоні, що він виходив в інтернет, що значить він є там на місці, що він живий. Міг прислати тільки смайлик або поставити плюсик. І вже була рада і довольна, що дитина жива.

Та на початку квітня - зв'язок обірвався. Тоді Руслан був на комбінаті Ілліча.

Тетяна Чугунова, мати військовополоненого:

Я зустрічалась з побратимом його, то він мені розказав, що якраз 9-го числа коли втратився зв'язок з сином, що уже було таке розпорядження, щоб вони мали на прорив іти. Ось з таких от маленьких повідомлень таких от пазлів маленьких я збираю зараз сповіщення, хто що чув чи бачив мого сина.

Пізніше жінка впізнала сина на одному з фото військовополонених в російських пабліках. Те, що він в неволі на території ерефії потім підтвердив і Червоний хрест. Але жодної звістки від сина не було усі 4,5 місяці. Аж поки напередодні його дня народження, жінка не отримала листа.

Тетяна Чугунова, мама військовополоненого:

Його почерк, його слова, його слова підтримки, любові до мене, до всіх близьких, до бабусі. Він мріє, що буде відбудовувати свою країну, що буде мирне життя на нашій землі. Стоїть дата 30 травня, а прийшов тільки лист до мене через три місяці.

Та отримати листа з полону - це швидше рідкість для усіх родичів військовополонених. Ці жінки - із Маріуполя. Вони дружини захисників міста, які до останнього тримали оборону на "Азовсталі" і в травні вийшли з заводу.

Поліна, дружина військовополоненого:

Они с одного ада попали сразу во второй.

В кожної з них - своя історія.

Поліна, дружина військовополоненого:

Я получила еще письмо от него. Датировано письмо было - 20 июня, но получила я его две недели назад. Мой муж оказался в рф. Россия не выполняет Женевской конвенции, они его признали в июне пленным, но звонка не было ни одного до сих пор.

Віра, дружина військовополоненого:

Я узнала 18 мая по соцсетям, по фотографии узнала, что они вышли с "Азовстали" и больше ничего не знаю.

Лариса, дружина військовополоненого:

Был даже в июне один звонок. Сказал, что их морят голодом, а так они держатся, и держатся достойно.

Пізніше Лариса дізналася, що її чоловік був у колонії в Оленівці саме тоді, коли росія там влаштувала теракт. І, за її словами, у той барак спеціально напередодні росіяни відбирали військовополонених.

Лариса, дружина військовополоненого:

Они не попали в это количество 193 человека, которых вывозили в соседний барак. Они не понимали для чего их туда вывозят, у них было три варианта - либо обмен - это самый лучший был вариант, либо допрос, либо в рф. Но оказалось, что был вот этот вот барак. 29-го Еленовка. Это не плен, это медленное уничтожение.

Якнайшвидше звільнити їхніх близьких із полону - із таким закликом родичі військовополонених - напередодні провели акції в Одесі.

Лариса, дружина військовополоненого:

Мы не против продажи нашего зерна. Это должно так происходить. Другого варианта нет. Мы хотим чтобы были поставлены четкие условия.

Таку ж акцію рідні оборонців Маріуполя планують провести й в Києві. Усі вони, як і в перші місяці війни, щодня чекають хоч якоїсь звістки з полону від коханих та синів - хоча б одне слово - живий чи просто плюсик. І мріють якнайшвидше обійняти їх.

Тетяна Чугунова, мама військовополоненого:

Знаючи, що цей лист був написаний його рукою, обнімала цей листок, я не могла відпустити той листок від свого серця. Отак тримали лягла спать, обнімаючи його, як обнімаючи свою дитину. Я хочу дождатися, щоб скоро його побачити.