Волонтери з Буковини привезли 27 тонн гуманітарної допомоги в деокупований Ізюм [ Редагувати ]

У деокупованих населених пунктах України триває розмінування територій та розбір завалів, відновлення зв'язку, водо-, газо- та електропостачання. Намагається повернутися до життя і місто-герой Ізюм. Це - один з найбільш постраждалих населених пунктів Харківщини.

Волонтери з Буковини більше тижня допомагали людям, які пережили окупацію, привезли їм 27 тонн гуманітарної допомоги. З ними поспілкувалася Ольга Лучек. 

Голод, темрява та страх - так про 7 місяців окупації згадує Марина. Вона вперше за довгий час виїхала з Ізюму. На Буковину приїхала разом з волонтерами. Та подумки - весь час у знищеному росіянами місті. Планує повернутися за декілька днів. Розповідає, з 7-м квітня живе одним днем. Тоді на її очах загинув рідний брат.

Марина, жителька Ізюма:

Все життя проходило біля підвалу, щоб ви розуміли, їсти варили, посуду мили, жили біля підвалу, я кажу, воно летить на нас, а він: та не хвилюйся, воно через нас летить, відкриваю очі, я лежу в підвалі, лежить мама і мій брат впав лицем на сходи. Касета зірвалася від нього десь метр. На подвір'ї все як решето, ні стін, ні вікон.

40 днів Марина взагалі не могла вийти з підвалу, не було ні що їсти, ні пити. Зараз тремтить над кожною крихтою хліба. Каже, війна навчила їсти все. Хто мав можливість на початку вторгнення, виїхав з міста. Вона залишилася доглядати за старими. І зараз у Чернівцях збирає для них допомогу разом із волонтерами. Володимир тільки-но повернувся з чергової поїздки. Подолали понад три тисячі кілометрів, аби доставити на звільнену територію 27 тонн допомоги.

Володимир Дорош, волонтер:

Це продукти харчування, це генератор, який вкрай потрібен в Ізюмі, вони ж донині без води, без газу, без зв'язку. Це вони героїчні люди, я дуже хочу щоб ці люди якомога швидше забули про це все і жили тим життям по максимуму, яке було до, а можливо і краще до цих подій, до.

Володимир розповідає, розносили пакунки по хатах, бо багато хто не міг навіть вийти з дому. 

Як от історія Галини Георгіївни - їй незабаром виповниться 100 років. Втекти від війни вона не змогла через здоров'я. І всі 7 місяців - не виходила з дому. Побачивши своїх - не стримала сліз.

І поки деокупований Ізюм відновлюється після росіян, тут потреби є фактично у всьому. 

Ніна, волонтерка:

Вони дуже необхідні, зараз буде мокро, холодно, хтось може погрітися, хтось може посушити, якусь мівіну розігріти, каву приготувати чи просто воду закипятити. 

Марина каже - її місто пережило справжнє пекло. Каже - треба пошвидше зібрати допомогу - і вирушати назад в Ізюм. Там допомогу дуже чекають.

Марина, жителька Ізюма:

Там у людей життя зупинилося. Як я кажу, в 33-му люди залишилися і все. Були вдома закрутки, яким вже по 10 років чи по скільки я не знаю, ніхто у той підвал не спускався, і я все казала, мама треба то все викинути, що ви думаєте нічого не залишилось, нічого.

Волонтери кажуть - рашисти напавши на Україну - намагалися її розколити, а вийшло навпаки. Буковинці збирають тонни допомоги, аби підтримати українців в Ізюмі.