Одна - не видала місця перебування свого сина попри побиття до непритомності, інша – розвісила жовто-блакитні стрічки: розмова з хоробрими жінками з Херсонщини [ Редагувати ]
Люди в окупації, попри постійну загрозу їхньому життю, здатні на героїчні вчинки. Жителька Херсона не побоялася 9 травня розвісити жовто-блакитні стрічки на вулицях міста. І все це відбувалось на очах в окупантів.
А її землячка з міста Олешки не видала місця перебування свого сина, хоча бойовики лупцювали її, доки не знепритомніла. Обом жінкам з дітьми вдалося вирватися з пекла, і зараз вони у Львові. Із хоробрими українками поспілкувалася Вікторія Балицька.
Надія з пʼятирічною донькою та 8-річним сином вирвалася з окупованого Херсона на початку червня, коли вже зрозуміла, що подальший спротив окупантам вартуватиме їй життя. І кожен вихід із дому може стати останнім.
Надія Дурицька, переселенка з Херсона:
Свист такой над головой, и ты понимаешь что ты не можешь не бежать, не встать. И ты в 2 метрах от квартиры. Ну, буквально вот через подъезд, второй подъезд, и ты ничего сделать не можешь.
Землячка Надії - Галина протрималася в окупації півроку. Із 18-річним сином Іваном жила на околиці міста Олешки. Жінці спершу здавалося, що там спокійніше. Але то була ілюзія.
Галина Харенко, мешканка м. Олешки:
Тебя могут в любой момент остановить на улице. Но не понравилось свое лицо и. Люди пропадают. Часто очень пропадают люди. В неизвестном направлении, кто-то находится, кто-то до сих пор не нашелся. Они ведут себя там так как будто они уже хозяева.
Надія не могла змиритися, що у її рідному Херсоні росіяни вбивають та руйнують будівлі. 9 травня жінка наважилася на героїчиний вчинок.
Надія Дурицька, переселенка з Херсона:
Они на 9 мая свой концерт устроили, а я им - свой. Я, сестра и кума понарезали нашего флага ленточки и мы пошли вешать их везде. Где можно было, и возле "Украины", нас там и поймали. Извините пожалуйста, за что? Я ничего не нарушала. Вы проедите с нами мы с вами побеседуем. А у меня в пакете 120 ленточек. Украинских.
Бойовики завезли трьох затриманих жінок у будівлю, де раніше була СБУ. Там їх утримували в окремих кімнатах 6 годин.
Надія Дурицька, переселенка з Херсона:
И один из них как он мне сказал, говорит, вы понимаете, говорит, что вы сейчас в оккупации. Я говорю, это как объясните мне в оккупации, как это? - Ну вы в плену. Ваш Херсон, говорит, в плену.
А от Галина в Олешках дуже хвилювалася за сина - Іван є членом патріотичної організації, і хтось із сусідів розповів про це ворогам.
Галина Харенко, мешканка м. Олешки:
Он в первый день побежал у военкомат, но там уже никого не было и ему было очень тяжело, и мне было очень тяжело. Тяжело было видеть людей, которых допустим вот знаешь много лет, да, и видеть как они, как это сказать, переобулись быстро.
Син жив у товариша. Одного дня до будинку Галини прийшли бойовики і почали допитувати жінку. Галина мовчала, і це розлютило нелюдів.
Галина Харенко, мешканка м. Олешки:
А это были буряты уже. То вообще неадекватные люди. Они не смотрят женщина это или мужчина. Им абсолютно все равно. Мотоциклетный шлем одели на голову, чтобы синяков не было. Он разбился и получилось так что у меня пол лица, у меня вот здесь шрам. Сразу, мгновенно причём, синяк такой был.
Від жорстокого побиття Галина втратила свідомість, і це її врятувало. Бойовики пішли, і хтось з сусідів відвіз жінку до лікарні, де вона провела місяць. І після цього, не повертаючись додому, Галина з сином виїхала з Херсонщини.
Галина Харенко, мешканка м. Олешки:
Можно сказать у нас украли всё. Что можно было украсть, у нас украли всё.
Надію та її подруг 9 травня відпустили. Але жінка зрозуміла, що не зможе мовчки дивитися на жахіття, які чинять окупанти.
Надія Дурицька, переселенка з Херсона:
Я прекрасно понимала, что может произойти, но это наша земля, ну если мы не будем её защищать, если мы им не будем доказывать, что мы на своей земле, кто тогда? Каким боком они здесь? Россия и Украина это две большие разницы. Ну стройте там у себя, делаете у себя! чего вы припёрлись к нам?! мы же к вам не пришли!
Обидві мужні жінки з рідними зараз мешкають у львівському притулку для переселенців. Впевнені, що Збройні сили України звільнять Херсонщину від окупантів, і вони повернуться до своїх домівок.