"Ми здаватися не збираємось": як виживають люди під обстрілами на Запоріжжі? [ Редагувати ]

Близько двох десятків населених пунктів на Запоріжжі перебувають під постійними обстрілами окупантів. Переважно це села Пологівського, Василівського та Запорізького районів. Втім, попри постійну небезпеку, люди не квапляться виїжджати та залишати свої домівки.

Наш наступний сюжет із селища, де місцеві вже призвичаїлися до постійних обстрілів.

Озима пшениця, насіння соняшника, горох, ячмінь, насіння для посіву, засоби захисту рослин і техніка тут стояла.

Там, де ще кілька днів тому були повні склади збіжжя, тепер суцільні руїни. Володимир показує нам усе, що лишилося від агрофірми, якою керує його син. Каже, родинне підприємство з двадцятирічною історією, яке забезпечувало десятки людей роботою, в одну мить знищила російська ракета.

Володимир, батько власника сільгосппідприємства:

Тут стояли трактора, машини, все було закрите, ето самоє, тут комбайн, ну практично вся техніка зруйнована.

Сам чоловік дивом не постраждав. У момент атаки він був на чергуванні. Каже, коли почув підступний свист ворожого снаряду, заховався за стіною. Але потім - вибратися звідти самотужки не зміг.

Володимир, батько власника сільгосппідприємства:

Вікна тут повибивало, все ось перестєнки, оце оцими перестєнками я був заблокований, я не міг відкрити двері, щоб вийти.

Вранці чоловіка звільнив із пастки його син. Тепер власник господарства разом із підлеглими розбирає завали та намагається врятувати бодай щось вціліле.

Євген, директор сільгосппідприємства:

Це стікло просто Богом вціліло, вилетіло з трактора, впало і не розбилось. Будем працювать, будем відновлювать, будем працювать на нашу неньку Україну.

Ігор, працівник сільгосппідприємства:

Козли вони, більш нічо не скажеш, матюкаться ж не буду... рускій мір їхній...

Справжнє обличчя "руского міра" загарбники демонструють місцевим уже не вперше. Під час одного з обстрілів у будинку Валентини повибивало шибки та знищило дах.

Валентина, жителька селища:

Сидимо і думаємо, а що буде завтра. Як от щас живем так. Сьогодні утром проснувся - спасібо, до вечера дожив - спасібо, переночував, проснулися, все хорошо, значить хорошо.

Місцеві кажуть - коли обстріли вщухають, займаються буденними справами. Щойно чують гуркіт - ховаються хто куди.

Галина, жителька селища:

Сидимо в підвалі зробили там кровать одну поставили і другу, ну короче в підвалі, як вже хата наша.

І у таких умовах люди живуть уже не один місяць.

Сергій, староста селища:

З початку війни практично почали обстрілювати, ну він щас то частіше, то ето, ну в принципі ідуть вибухи кожного дня.

Через небезпеку деякі жителі селища евакуювалися, але далеко не всі. Люди, що залишилися, - латають побиті ворожими снарядами хати й готуються до зими. Облаштовують печі, запасаються дровами та обігрівачами. Кажуть - ані холодною зимою, ані обстрілами їх не залякати.

Ми здаваться не собіраємся.