Захищати тих, хто захищає: як працюють капелани на передовій? [ Редагувати ]

"Ми на своїй землі, Богом даній землі, і ми просимо тебе Господи - благослови". Це слова молитви військових капеланів. У прифронтових селах вони допомагають жителям не зневіритися. А бійцям на передовій - зберегти силу духу та почуття гумору.

Про тих, хто боронить душі вояків, доки вони боронять фронт - розповість наш воєнкор Руслан Смещук.

Це селище Гродівка, що відносно неподалік від Авдіївки. Донеччина. Попри те, що гродівська громада - умовний тил - звуки та сліди війни тут повсюди.

Володимир Руденко, голова Гродівської громади:

На тому тижні було, в Олександрівці - це наше село, прилетіла ракета, прям в склад с зерном. Кришу пробила і встряла.

Саме з Гродівки починається, так би мовити, робочий день Олександра та його колег. Вони - фронтові священники. Капелани.

Олександр, військовий капелан:

Я являюсь військовим капеланом від церкви скінія (польва церква) і з 14 року почали їздити на схід, підтримувати наших хлопців духовно і не тільки духовно. Моє рідне місце Крюкова, я попросив голову і людей зібрати канцелярію і різне та передати. І ми це дістали.

Місцевим школярам у день Захисників України капелани привезли канцелярію і подарунки. Це їм знадобитися в навчанні. А ще священники певні: місцеві мають сприймати позитивно людей в українському однострої. Після цього капелани одягають броню та моляться. Далі - починається територія прильотів.

Благослови нашу дорогу, збережи, вистави свою охорону.

Розбитими дорогами, повз поля із вирвами, та скаліченими селами ми наближаємося разом із капеланами до передової.

Руслан Смєщук, кореспондент:

Це територія наближена до селища Пескі... …і до Донецького аеропорту. І знаходячись тут, кожні декілька хвилин чуєш або як стріляє наша гармата, або як прилітає російський снаряд. І от канонаду у такому - досить розслабленому ритмі тут називають відносною тишою.

Іноді правда ця тиша притискає до землі свистом снарядів, що прилітають і вибухають десь поблизу.

Ето дальше…та и не зовсім дальше…але гарно, ага хааа.

Тут капелани зустрічаються з вояками, спілкуються і моляться. За перемогу, і щоб війна не забрала ані життя, ані здоров'я. Все під гучну канонаду. І все під прикриттям. Адже в небі постійно літають безпілотники ворога.

Ми на своїй землі, Богом даній землі. І ми просимо тебе Господи - благослови.

Олександр, військовий капелан:

Як тривога - так до Бога. Тут тривога кожного дня 24 на 7, і їм треба хтось, хто буде підказувати, хто буде розповідати. Задача капелана не тільки в тому, щоб нести слово Боже. Але стати другом, просто вислухати, вислухати що наболіло.

Вояки розповідають - тут на передовій важко. Росіяни тиснуть сильно. І технікою з піхотою, і артилерією. Але хлопці тримають рубежі. І намагаються тримати себе в доброму гуморі та моральній силі.

Юрій, військовослужбовець Збройних сил України:

Важко, сім місяців на війні - то важко. Здоровля нема того у нас останні 5 суток були обстріли - то важко переносити ці розриви.

Олександр, військовослужбовець Збройних сил України:

Временами буває так, що вилізти не можна, буває по іншому. Ми тут відпочиваємо. Ахааа. Я бачу не втрачаєте почуття гумору. Це спадає. Віра в Бога і почуття гумору завжди спадає.

І доки вояки боронять фронт, капелани боронять їхні душі.

Так і на землі хліб дай нам сьогодні, і прости як ми прощаємо...