Усі етнічні громади, які живуть на території України, об'єдналися заради допомоги ЗСУ: репортаж з гагаузьких сіл Одещини [ Редагувати ]

Ми всі - українці. Усі етнічні громади, які живуть на території України, об'єдналися заради допомоги Збройним силам. Наші кореспонденти побували у гагаузьких селах Одещини. Гагаузи - тюркомовний народ, який проживає на півдні Одещини. Ці люди зберегли самобутність, тож і їхня підтримка бійців сповнена етнічним колоритом. Колеги розкажуть більше.

Зі стародавніх часів традиційний промисел гагаузів - вівчарство. Тож не дивно, що село Котловина (а це українська столиця гагаузів) згуртувалося, щоб в'язати шкарпетки військовим - і таким чином допомогти армії. Спершу овець стрижуть, потім вовну прочісують та перуть.

Людмила Ангельчева, жителька села Котловина:

Що барашка ходила по полю і збирала на себе, то те треба вичищати. Це вовну треба перепустити спеціальною машинкою, щоб вона була гарненька така, бо ниточки не будуть такі гарненькі, якщо не буде таке красиве руно! 

А тепер можна братися за в'язання - вдома, чи на таких ось посиденьках. Тут збираються різні покоління: найстаршим - пішов дев'ятий десяток… 

Олена Каназірська, жителька села Котловина:

Я чувствую, что как будто они почувствуют это, отдаю им всё тепло, всю доброту, часть своего здоровья. 

Ганна Яманді, жителька села Котловина:

И желаем, чтоб мир был, воины пришли домой, победили: чтоб Украина победила!

…наймолодшим в'язальницям - шістнадцять років: вони лише опановують навички. 

Вікторія Мальчева, жителька села Котловина:

Може, когось з воїнів це надихне: те, що тут сидять люди, піклуються про них і думають, як зігріти їх у окопах.

Теплі, зручні, вологостійкі - гагаузькі жінки кажуть: саме такими мають бути якісні шкарпетки. А для того, щоб вони були ще й міцними - до вовняної нитки додають акрилову. 

Лілія Долапчи, жителька села Котловина:

Іншого кольору нитку беру - і пров'язую, щоби знати, де буде п'ятка, потім - додаю петлі, тому що підйом у всіх різний: щоб вони могли натягнути на ногу, і роблю резинку. Ну, так мене вчили наші бабусі, мама вчила - тому я так в'яжу. - І який темп, тобто з якою швидкістю? - Ну, один носок я в'яжу за дві години!

Ну, а щоб працювалося легше - майстрині співають. Таким чином, кажуть, наповнюють шкарпетки енергією Перемоги та волі: щоб і зігрівали бійців, і захищали. 

Співають і гагаузькі, і українські народні пісні. Чимало з них - про війну, про розлуку. Час від часу в очах жінок з'являються сльози..

Софія Цонкова, жителька села Котловина:

Мы верим и знаем, что эта Победа будет за нами и наши ребятки все вернутся домой целые и невредимые. И - чтобы ангел-хранитель оберегал их везде - на каждом пути, где бы они ни были!

Та не лише теплими шкарпетками підтримують захисників жительки села. Розгорнули ще й кулінарний фронт: випікають традиційні місцеві солодощі. Тут також знадобився досвід пращурів: стародавній рецепт дозволяє зберігати печиво тривалий термін. 

Лілія Мальчева, жителька села Котловина:

Сюди входять смалець, цукор, борошно, ванілін, тобто усі інгредієнти такі, що не псуються, тому ми можемо відправляти такі ласощі навіть у віддалені військові частини і бути впевненими, що все збережеться! 

Усю душу вкладаю, хочу, щоб наші захисники перемогли як можна швидше -  і я пишаюся цими людьми. 

Загалом за листопад гагаузи Котловини планують випекти кілька десятків кілограмів солодощів та зв'язати щонайменше сотню пар вовняних шкарпеток. І до шостого грудня - до Дня Збройних Сил України - передадуть все це на фронт. 

Парасковія Долапчи, керівниця Котловинської школи:

Ми вважаємо так, що Перемога можлива тільки в тому разі, якщо кожний на сьогоднішній день буде виконувати не тільки на відмінно, але вище, ніж відмінно свою роботу - і тільки тоді наша країна зможе відстояти свою Незалежність.