Він з матір'ю пішки подолав десятки кілометрів, пройшов фільтрацію та допити: історія вчителя з Маріуполя [ Редагувати ]

Він з матір'ю пішки подолав десятки кілометрів, пройшов фільтрацію та допити, і тепер ненавидить усе російське. 26-річний учитель математики з Маріуполя розпочинає життя наново, знайшовши прихисток у Вінниці.

За старим життям, каже, неймовірно ностальгує. І вірить, що загарбник за знищене місто і покалічені життя відповість сповна і пощади за це йому не буде. Історію маріупольця Артема Захарова розповість моя колега Юлія Корчевська.

Артем зносить мішок із російськомовними книжками для утилізації. Такої літератури, певен молодий учитель, не має зплишатися ні в бібліотеках українських шкіл, ані на полицях. 

Чоловікові добре відомо, як рускій мір може перевернути життя догори дригом. На цих фото, розповідає Артем, його педколектив та частина щасливого життя. До переїзду у Вінницю вчитель викладав у Маріупольській школі.

Артем Захаров, вчитель математики:

Наша 26-та школа з початку навчального року, вона була нова. Після ремонту. Тобто все, що можна було тільки бажати, в цій школі було. Для навчання. Для освітнього процесу.

Коли розпочалося широкомасштабне вторгнення, вчитель все ж сподівався, що Маріуполь втримається. Але щодня ставало лише гірше. 

Артем Захаров, вчитель математики:

Почалися активні обстріли, кожен день були бомбардування Маріуполя. І ми заходилися в квартирі. Вже не було ні газу, ні світла, ні тепла…одного разу з самого початку, коли ще був сніг - ми збирали сніг у відро. Щоб там хранити якусь їжу. Щоб вона не пропадала. Такий, можна сказати саморобний холодильник. 

Поки ще було можливо - їжу готували у дворі. На багатті. Але за деякий час біля будинку впав снаряд.

Артем Захаров, вчитель математики:

Снаряд прилетів перед вікнами моєї квартири, вибило всі вікна, наскрізь. Получається, вікна й на одну сторону- пʼятиповерхівка й на іншу. Зруйнувало балкон, там пристройка, до першого поверху, вибило всі вікна, клуби диму, в дом пішли від вибуху. 

Саме тоді Артем із матірʼю зрозуміли- настав час виїжджати. Евакуація була не простою. Люди виходили з Маріуполя пішки. Речі доводилося лишати буквально на дорозі, розповідає вчитель. Адже нести було несила. Далі- численні блокпости. Вчителеві довелося пережити кілька допитів. 

Артем Захаров, вчитель математики:

Перший був, коли в мене в телефоні знайшли фотографію чоловіка моєї двоюрідної сестри - він військовий. Перед тим як виходити з Маріуполя, я всі ці фотографії видалив, але не знав, що існує функція як нещодавна видалені. І вона залишилася там. Вони знайшли цю фотографію і мене вивели, повели в гараж, який біля першого блокпоста Маріуполя. Там вже знаходилося двоє хлопців, яких допитували двоє військових тих окупантів. Один, який допитував, другий в масці був, підходив до них сзаду, наягав пакет на голову. І приговорював, що на жаль, пакет не такий, який мені би хотілося…

Коли родина дісталася підконтрольної Україні території - вирішили будувати нове життя у Вінниці. Нині Артем викладає математику учням середніх класів в одному з міських ліцеїв. 

Колеги прийняли Артема тепло. І в усьому допомогли. Адже він не перший переселенець у гімназії. 8 років тому з Луганська виїхала вчителька зарубіжної літератури Тетяна Платонова.

Тетяна Платонова, вчителька зарубіжної літератури ліцею:

Ой, Ви знаєте, як то зустріла наче рідну людину. І обняла, і поцілувала… і так стало на душі(береться за серце). Він розказав свою біду, вона така схожа на нашу…. І ви знаєте, відчуття страху якогось - немає. А жалю… Але він попав у хороші руки!

Артем зізнається, на новому місці йому комфортно. І Вінниця цілком може стати його другим домом.  Нині у вільний від викладання час вчитель допомагає плести маскувальні сітки для наших військових. І вірить, що рідний Маріуполь постане з руїн.