Село Дутчани, що на Херсонщині, перебувало 8 місяців в окупації: як виживали люди [ Редагувати ]

Більше місяця Збройні сили України билися за Дудчани - село на Херсонщині. І на початку листопада вибили росіян та підняли синьо-жовтий прапор. Окупація Дудчан тривала 8 місяців. Весь цей час люди там буквально виживали. Біля їхніх будинків окупанти зводили укріпрайони і вели артилерійський вогонь звідти, прикриваючись живими мішенями. 

Жителі Дудчан не могли вийти далі свого подвірʼя, бо ризикували опинитися у катівнях. У пограбованому та розбитому, але нескореному херсонському селі - побувала наша кореспондентка Олена Мендалюк.

Це відео Нацгвардійці зняли у жовтні. Бійці не полишають спроб вибити окупантів з Дудчан. Військові кажуть, тут у ворога була серйозна вогнева підтримка.

"Лео", боєць криворізької бригади Нацгвардії України:

Мы когда заходили еще месяц назад, по нам отрабатывали 2 сушки. У них на той стороне берега Дудчан работала БМП. 3 поколения. Она делала своего рода карусель….. работали танчики. Кидали сюда и навесом. Очень много у них турчиков было.

Зате, кажуть військові, в українських захисників було шалене бажання звільнити нашу землю від ворога. Жорстокі бої за це село тривали кілька тижнів.

"Котик", військовослужбовець криворізької бригади Нацгвардії України:

Укрепились и по рации: я помню говорили, что они отходят. Мы всю ночь стояли на почту и всю ночь было слышно, техника выезжает. 

У селі бої давалися важко, ворог прикривався мирним населенням - свої укріплення будували просто на вулиці, фактично впритул до житлових будинків.

Тут стояло у них что-то, какие-то силы были. Но это явно, что это были русские здесь. Ви видите, рядом возле жилых домов. Дома - это хорошая для них локация, потому, что они понимали, что наши не будут сюда накрывать.

Бо головне, додає військовий, для захисника - це збереження життів мирного населення. Дудчани були в окупації майже 8 місяців. За цей час, кажуть місцеві, окупанти обікрали все село.

Галина, жителька Дудчан:

Обходили дома кажну неділю, кого не було дома, відкривали самі двері, провіряли, чи немає наших солдатів. Декілька хлопців взяли потім їх там, тримали десь. Відпустили, але один у нас десь так і пропав. Це наше село було, як волейбольна сетка. Туда сюда, туда сюда. Загинули на цій стороні, жінка із сином в підвалі. 

У дитячому садку окупаційна армія облаштувала шпиталь. Сюди звозили своїх 300 з різних напрямків. І навіть тікаючи, нищили все, що могли...

После того, как они ушли с этой части Дудчан, они выстрелили сюда с "Птура" и он прилетел прям в крышу и разрушил здание. После этого начали поливать с БМП с танка.

Ігор - житель Дудчан:

Кстати, там есть мемориал воинам Второй мировой, они там такой, извините за выражение, срач устроили. Возле памятника. Те, кто винит нас в том, что мы не храним память о погибших. Я даже не знаю, возможно там памятник уже и разбит. Они же стреляли тут куда попало. 

Пан Ігор під час окупації намагався не виходити зі свого подвір'я, аби не наражатися на небезпеку. Розповідає, загарбники вели себе зухвало, відчували на чужій землі господарями, за що і поплатилися. Чоловік пригадує, як радів коли палали російські склади на іншому боці села.

Ігор - житель Дудчан:

Нам отсюда было видно как наши били там их склады. Лично я помню, на моем счету штук 5 складов взорвали. Танк по моему наши подбили или БМП. Наши хорошо им дали.. 

На початку листопада сили оборони України повністю очистили Дудчани від ворога. Село починає оживати. Місцеві кажуть, найбільше щастя - вільно ходити. Але військові попереджають - окупанти залишили по собі багато небезпек - у домівках, де вони жили, можуть бути розтяжки, а навколо досі лежать нерозірвані снаряди.

По зеленке не ходим, так же само по грунтовке, там, где следов нету, мы туда не ходим. Через речку сидят русские. Слава Украине, Героям слава. И они бьют. Они как сюда достают и РСЗО и артилерия. И могут БПЛА летать. Могут и авиацию использовать. 

Нацгвардійці передають привіт тим, хто досі гатить по мирному населенню. Переконують, незабаром доберуться і до них. А українців просять вірити, вірити у сили оборони України.

"Лео" - військовослужбовець криворізької бригади Нацгвардії України:

Ждите, я думаю Новый год уже будем праздновать в Крыму. Только так, будем купаться в нашем Крыму. Ждите, верьте и тольки мы с вами победим русскую нечесть.