To Ukraine With Love: хто допомагає українцям, які втратили у війні житло? [ Редагувати ]

Добрий день, можна до вас? - Так, заходьте. - Ну, що, показуйте мені екскурсію! - Це кухонька, де я готовлю їсти, чайничок, мікроволновочка, електрична плита, але поки що я поставила її туда, бо в нас шість чоловік каструля нада велика, а вона трішки не вміщається, то ми придумали ондо трошечки, холодильник - красота.

Пані Ніна із задоволенням показує свій новий будинок, в якому живе разом із дітьми та онуками.

Це спальня моїх діточок, мого зятя і моєї донечки. Це наша комната з Діаною, з внучечкою, і уютна вона, вона тепленька, там книжечки, ми читаємо удвох.

У сусідній кімнаті мешкає син та онук. Холостяцька барлога, сміється жінка. До будинку, крім газу, підведені всі комунікації, тому тут є і душ, і туалет, і пральна машинка.

Що ще нада людям, тільки жить спокійно і дай бог щоб нічого ніде не було.

Новий будинок - прекрасний, але й старий був нівроку. Пригадує жінка.

Ніна Володимирівна, власниця модульного будинку:

Там були всі удобства, все було прекрасно, чоловік покійний ходив, все як йому мона було, ні в чому не нуждались, була хата на два входи, дітки жили в своїх комнатах, зять у мене строїтєль, поробив ремонти шикарні.

Пані Ніна раділа, що життя склалося так, як вона й хотіла.

Я думала внуки виросли, бо внуку старшому 16 років, меншенькій внучечці дев'ять рочків, я вже на пенсії, в садку працювала 31 рік, ну вже трошки для себе поживу. Радувалась. Діти на роботу, я внучку заведу до школи, ходила радувалась. Не довго я радувалась.

Бо почалася війна. Спочатку сім'я пані Ніни нікуди не збиралися виїзджати, ховалися від обстрілів в погребі, та коли навколо все почало палати, сіли в машину:

Ніна Володимирівна, власниця модульного будинку:

Ми так давай тікать по Житомирській трасі в сторону Житомира. Те що ми бачили - це страшно сказать, те чого не треба бачити, ми бачили. Це страшно. Їхало нас п'ять машин, доганяє нас шоста і цю машину на наших очах розстрілюють, хоча у нас на цьому було написано діти… ну ми проскочили.

Жінка очікувала, що в їх будинку могли оселитися рашисти, що вони могли все розграбувати… Але аж ніяк ні того, що трапилося.

Ви знаєте ми були всі разом, дочка взяла ту трубку, ми навіть не ожидали, що хтось передзвонить до нас, бо в нас немає і тут не ізвєсний номер, сусід. І я бачу по її словам, її емоції і вона кричить вона просто кричить, вона не могла встати, вона каже "мамо, в нас немає нічого, ми бомжі".

Повернулися вони в Макарів у квітні. І тоді пані Ніна побачила те, що ворог зробив з хатою:

Я прийшла, я не могла ні говорить, ні ходить. Я бачила все своїми очима, по якій стежечці ходив мій покійний чоловік, по якій доріжечці робила перші шаги внучечка, а його вже нема. Один тільки стоїть камінь. 95 відсотків руйнації. Це ви можете уявити? Немає нічого.

Юрій Куций, кореспондент:

Історія пані Ніни та її сім'ї непоодинока. До пів тисячі осель в Макарові були зруйновані вщент окупаційними військами росії, залишивши людей без даху над головою. Та допомога прийшла звідти звідки ніхто не очікував, про їх тяжке становище дізналися за океаном.

Новий будинок родина пані Ніни отримала у подарунок від американського благодійного фонду To Ukraine with love.

У перекладі з англійської - "Україні з любов'ю". Започаткувала цю ініціативу наша землячка, яка вже 20 років живе у Сполучених Штатах.

Світлана Міллер, засновниця благодійного фонду To Ukraine With Love:

Мене звати Світлана Міллер. Я із Києва, народилася і виросла в Києві, я приїхала в США, коли мені 17 років на навчання.

В університеті вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Нині живуть в Айдахо. Виховують трьох діток. Але і з батьківщиною Світлана має сильний зв'язок. Постійно приїздила до родичів та друзів. Пригадує, коли почалася війна, це стало шоком для кожного українця.

Світлана Міллер, засновниця благодійного фонду To Ukraine With Love:

Ми були всі паралізовані, ми не знали що робити. Інтернет був сильний, ми спілкувалися з родичами, з друзями в Україні. Ми бачили людей, друзів у бункерах. Я розмовляла по "фейстайму" зі своєю бабусею, коли бачили, як ракета прилетіла поряд її вікна. 

Власний успішний бізнес Світлани - відійшов на другий план. З перших днів війни вона хотіла допомагати. Фонду тоді ще не існувало. Жінка телефонувала друзям, знайомим, писала у соцмережах із закликом зібрати для українців найнеобхідніше.

Світлана Міллер, засновниця благодійного фонду To Ukraine With Love:

Була черга біля наших дверей. Люди скупили в магазинах електроніки всі дрони, які були у нашому місті. Люди приносили допомогу, лікарі, два шпиталя приїхали до нашого дому з великими вантажами різних медикаментів для України. Саме те, що просили, саме те, що треба було.

Тоді родина Світлани завдяки небайдужим зібрала гуманітарної допомоги на 70 тисяч доларів. Доставити усе це вдалося військовим літаком - до Німеччини. Чоловік Світлани - супроводжував вантаж особисто.

Командир сказав, що це було важко, але ми розуміємо, що Україні треба допомога і так, ви можете користуватися цим літаком. Стільки допомоги, скільки ви зможете покласти на наш літак - стільки ви можете взяти з собою в Німеччину і потім привезти до кордону.

Відтоді Світлана з чоловіком постійно приїздили в Україну з гуманітарною місією.

Після однієї з таких поїздок - доєднатися до них вирішив їхній 13-річний син Чейз. Батьки погодилися взяти його з собою, якщо він протягом літа збере п'ять тисяч доларів на допомогу.

Світлана Міллер, засновниця благодійного фонду To Ukraine With Love:

Він сказав, я б дуже хотів зібрати гроші на домівку. Ми сказали, що познайомилися з людьми, які будують такі домівки, і за 15 тисяч доларів, за 17 - можна збудувати й допомогти сім'ї.

Роздрукувавши фото постраждалої родини з Київщини - Чейз пішов просити грошову допомогу в сусідів. Дві години потому - хлопець повернувся з трьома тисячами доларів.

Чейз Міллер, син засновниці благодійного фонду:

Я обійшов сусідів, ходив до місцевого продуктового магазину, спілкувався з лікарями, стоматологами та іншими людьми навколо мене, і таким чином я зміг зібрати гроші.

Чейз зустрівся зі своїм лікарем. Підготував презентацію про сім'ї в Україні, чиї оселі зруйнували окупанти. Медик - пожертвував 60 тисяч доларів. Це персональний рекорд хлопця.

До того одержував донати у розмірі від 1 долара до 10 тисяч.

Дізнавшись про волонтерську діяльність Чейза - доєдналися й інші діти.

Берклі, волонтерка:

Я дізналася, що можу зібрати гроші на модульний будинок для української родини.

Леннокс, волонтерка:

Щоб зібрати пожертви, ми здебільшого ходили від дверей до дверей, ми спілкувалися з підприємцями, з нашими родичами. А ще ми збираємо кошти в місцевому продуктовому магазині.

Ліам, волонтер:

Ми отримуємо пожертви від однієї до восьми тисяч доларів. Але в нас був і один великий донат від місцевого сімейного фонду в розмірі сто тисяч доларів.

Дехто з дітей, під наглядом батьків, приїхав на власні очі побачити жах на Київщині. Чейз та кілька його однокласників познайомилися з трьома сім'ями, для яких збирали гроші у США. І долучилися до встановлення перших трьох модульних осель.

Чейз Міллер, син засновниці благодійного фонду:

Ми трошки допомогли з будівництвом, а ще ми познайомилися з багатьма нужденними сім'ями. Завдяки цьому ми знали, кому дарувати будинки в майбутньому. Ми з ними познайомилися, коли були там, в Україні. Ми так переживали за них, що вирішили, що маємо надати будинок і їм.

Американські підлітки у Макарові познайомилися і з пані Ніною.

Чисто случайно, я якось робила у дворі внук прийшов та каже "Бабушка, вас звуть!". Ось ці люди по вулиці їхали, прийшли ці люди, ці діти. Ви знаєте, мови я не знаю цієї англійської. Но боль таку, яку вони прийняли, я побачила в їх очах турботність про нас. Я їм розказала цю історію. Ці дітки лазили в погріб, спускалися, фотографірували все, їх так чимало було. І все. І я думала, що на цьому все і кончется. Ця історія мала продовження, нам дзвонять і кажуть вам будуть ставити дом.

Про волонтерство підлітків - заговорили і в Америці.

Місцева благодійна організація ініціювала житловий проєкт в Україні.

Учні середньої школи Сандер-Рідж роблять світ кращим. - Четверо нових героїв у війні в Україні - і вони наші земляки.

І нині окрім Чейза, його друзів та знайомих, гроші на модульне житло збирають 20 груп дітей по всій Америці. На сьогодні їм вдалося накопичити майже 330 тисяч доларів.

Світлана Міллер, засновниця благодійного фонду To Ukraine With Love:

Майже неймовірно, що вони можуть змінювати життя інших людей через те, що вони просто віддають свій час, щоб служити людям в Україні, яких вони ніколи не бачили у своєму житті. 

Модульне житло у США дуже популярне. Люди живуть у таких будиночках роками. Вони - довговічні, теплі та функціональні.

Ці будинки мають меблі, мають пральні машинки, кухню. Тобто кошти, які ми збираємо на ці будинки, сім'ї коли отримують ключі - вони 100 відсотків вже можуть заїжджати в той же день і жити в цих будинках. 

Завдяки небайдужим підліткам - вісім сімей на Київщині вже мають дах над головою. Ще сім осель - у процесі будівництва.

Омріяні ключі людям передадуть найближчими тижнями.

Ви знаєте - це не діти, це якісь ангели. Я не знаю як сказати цим дітям дякую!

Зупинятися на досягнутому - жоден з юних волонтерів не збирається. Біль українців - відчувають, як свій.

Я молюся за Україну, люблю її людей і сподіваюся, що ця війна скоро закінчиться. - Ми з вами, кожна країна на вашому боці. - Хоча ми не можемо битися разом з вами, ми зробимо все можливе, щоб підтримати вас.