Будматеріали та робочі руки: чого найбільше потребують жителі сіл Харківщини? [ Редагувати ]

Села на Харківщині, які опинилися на межі зіткнення та відчули на собі усю підступність ворога, ще й досі відчувають наслідки свавілля рашистської навали. Там, де у травні проходила лінія фронту, не залишилося жодного цілого будинку, а подекуди вигоріли вщент вулиці, або навіть хутори.

Втім, багато людей не змогли чи не захотіли залишити свої оселі, і тепер, із настанням холодів, намагаються хоч якось пристосувати розбите житло до зимівлі. Найбільша потреба - це будматеріали та робочі руки.

До війни будинок подружжя Соколів стояв у мальовничому місці - на межі соснового лісу та березового гаю. Наприкінці лютого і краєвид, і все життя родини спотворили рашистські "асвабадітелі".

Олексій Сокол, житель села Руські Тишки:

Отож бачите, в сосні гаубиці стояли, 50 метрів від дому, со стволами на хату… страшне було.

З гаубицями вправлялись переважно буряти. Ходили по хатах, просили горілки та щось взутися, бо приїхали на війну у лютому у гумових чоботах. Та спочатку, каже пан Олексій - звідси не стріляли.

Олексій Сокол, житель села Руські Тишки:

Тут приезжали камази, загружали боєприпаси, виєзжали на позиції, в основном он бугор отот, он дерево там, видите, он туда віезжали и вели обстрел по Харькову, а тута усьо тряслось.

На початку травня росіяни відступили, та, щоб уповільнити просування нашого війська, почали нещадно поливати села вогнем.

Олексій Сокол, житель села Руські Тишки:

Тут же гори ящиков лежали в сосне из-под гаубиц. И там же и снаряді пооставались и они с леса напалмом как влупили… єто все горело, взрівалось, пороховіе заряді, ну в ящиках 90 кг, боеголовки, я могу показать… они, боеголовки и пороховой заряд… и пламя такое, шо віше сосні.

На своєму невеличкому подвір'ї Олексій нарахував сліди від 26 ворожих снарядів. Один з них 9 травня забрав життя його дружини, інші перетворили на купу уламків його будинок, знищили автівку та інше майно. У громаді війна забрала вже з півсотні людських життів, але жертв може бути більше.

Микола Сікаленко, голова Циркунівської сільської військової адміністрації:

Громада була окупована в перші ж часи, тому що вони продвинулись майже до окружної і люди тут ніхто не успів вискочити... Ну, хто вискочив, це одиниці, основна маса залишилась тут.

Кілька людей так і не повернулися додому після допитів у застінках рашистів. Микола Сікаленко й сам потрапив у полон. Перший арешт на початку березня, а другий - наприкінці. Тоді до справи вже взялися кати з ФСБ - тримали десь і тиждень і весь час кудись перевозили із мішком на голові.

Микола Сікаленко, голова Циркунівської сільської військової адміністрації:

Вони мене допитували, розпитували, періодично задавали питання - будеш співпрацювати, чи ні? Я кожного разу казав, що я не в тому віці, щоб міняти свою точку зору і присягу я давав народу України, а не вам, тому при вас я не председатель.

Тут, у Циркунівській громаді, фактично не залишилося жодного цілого будинку, подекуди ворожа артилерія зрівняла із землею цілі вулиці та хутори. На це подвір'я впала ракета С-300 - не долетіла до Харкова. Розтрощивши гараж, дві хати, вбивши літню жінку та поранивши ще кількох людей, вона залишила по собі величезну вирву. Незрозуміло поки й, чи вдасться зберегти будівлю циркунівської школи - зараз у селі мешкає лише одна-єдина її учениця - одинадцятикласниця Діана Момот. Дівчина за ці місяці натерпілася чимало страху.

Діана Момот, жителька села Циркуни:

Я с сестрой папи йду вниз по горке і свистить - папа кричить, лягайте! Прильот недалеко був і отам, напротів згорілого магазину тоже був прильот, тоже страшно очень. І таких случаєв багато… це воно на нервну систему действує.

Любов Витриган після одного з таких обстрілів і досі кульгає, але згадувати жахи вже несила, жінка сподівається що все минулося, та радіє тиші. Як і всі її односельці.

Любов Витриган, жителька села Циркуни:

Ну, спокійніше, по крайней мере вже не летить так, менш страшно.

Алла Васильєва, жителька села Циркуни:

Тянут свет нам, тянут, у некоторых уже есть там, на той стороне. А так и водичку нам будут привозить, и стройматериалы. От все постепенно налаживается, главное, не стреляют, это самое главное.

Газопостачання уже відновлено скрізь, де це можливо, із продуктами селянам теж допомагають.

Ігор Кузьменко, заступник голови Циркунівської сільської військової адміністрації:

Людям представляют возможность продовольствия, потому что у нас ни один магазин еще не работает из-за того, что нет света и тяжело, вы видите, что все посгорало у нас, ну разбомбило.

Проте відкрилася аптека, відділення Укрпошти та Нової пошти. Людям видають дрова - пільговикам вже порубані, а решті - те, що є після санітарних вирубок, адже й дерева у селі добряче посікло уламками та понівечило вибухами, тож тепер волонтери їх зрізають. Найбільшою проблемою поки що залишається забезпечення будматеріалами, хоча частину потреб селян закрили, запевняє Ігор Кузьменко.

Ігор Кузьменко, заступник голови Циркунівської сільської військової адміністрації:

Дали стройматериалов сейчас, до нового года людям 1872 набора, там и доска и тарпаулин и много чего другого - гвозди, пена.

Нині у селі працюють і волонтери, які допомагають самотнім пенсіонерам та людям з інвалідністю, про яких нікому піклуватися.