"Маріупольська халабуда": волонтерський хаб нині діє у Черкасах [ Редагувати ]
Зараз відроджують колекцію шевронів наших захисників
"Маріупольська халабуда" діє у Черкасах. Волонтерський хаб із такою назвою у Маріуполі заснував Дмитро Чичера ще після першого вторгнення загарбників у нашу країну у 2014-му. А 24 лютого чоловік відмовився залишати місто - вирішив допомагати людям.
Його дружина Людмила з дітьми переїхала у Черкаси. Жінка не мала від Дмитра звістки із середини березня. Та жінка певна, - чоловік повернеться, а поки - відроджує волонтерську справу в іншому місті.
Оце і є наш простір "Халабуда".
Людмила припрошує гостей до "Маріупольської халабуди", яка тепер має черкаську прописку.
Тут трохи ми зайнялись зонуванням, це центральна площа для проведення заходів, кінопоказів і отут куточки, щоб люди, які з дітьми приходять, мали змогу з чайком, за чайком і з ними в активності брати участь.
Особливий куточок тут - зі світлинами команди з рідного міста, яка працювала до повномасштабного вторгнення.
Фотографії, які вдалось нам просто берегти і вивезти в телефонах з часів активної волонтерської діяльності.
"Халабуду" Людмила з чоловіком Дмитром організували ще під час першого російського вторгнення на схід України. Тоді допомоги потребувало чимало переселенців з Луганщини та Донеччини. У волонтерському хабі створили освітній простір, де люди могли знайти підтримку, щоб влаштуватися на новому місці, також допомагали нашим військовим.
Людмила Чичера, організаторка освітнього простору:
Вже 24 лютого, коли зрозуміли, що це на жаль сталось, паніки не було, бо досвід волонтерський був і ми всі як солдатики, і вже 0 9 ранку ми зібрались у "халабуді".
Наступного дня Людмила з синами виїхала до Запоріжжя, а її чоловік Дмитро залишився.
Людмила Чичера, організаторка освітнього простору:
Мій чоловік залишився з невеликою кількістю волонтерів, бо був впевнений, що ще є що роздавати людям і ще багато тисяч лишались в Маріуполі, потребували допомоги, Діма прийняв таке рішення для мене важке, але цілком зрозуміле.
А Людмила з іншими волонтерами теж не припиняли працювати - телефони у жінок не змовкали.
Людмила Чичера, організаторка освітнього простору:
Ми з дівчатами приймали понад дві тисячі дзвінків, не маючи багатоканального телефону, а звичайний мобільний особистий маленький організаційний телефончик, приймали від людей з усього світу, хто мав родичів в Маріуполі, щоб дізнатись просто про стан справ, багато просили допомогти з евакуацією.
Дмитро припинив виходити на зв'язок у березні. Чоловік Людмили вважається зниклим безвісти і ймовірно перебуває у полоні.
З цивільними це така колізія складається, що якщо хлопців військових ще міняють потроху і хлопці з Азовсталі повертаються, то цивільних - їх включати в обмін, в обмін на кого? На таких самих цивільних?
У полоні й чоловік Валерії, він захисник Маріуполя. А жінка - теж волонтерка "Халабуди" і разом з Людмилою переїхала із Запоріжжя до спокійніших Черкас. Тут продовжують підтримувати й переселенців, і наших захисників. Нині займаються ремонтом дронів.
Валерія Гармаш, волонтерка освітнього простору:
Таке велике натхнення що люди, які виїхали з Маріуполя, що вони не просто здались, а продовжуємо допомогти і якийсь певний час навіть вмовляли аби від нас взяли допомогу, бо знали, яка в нас ситуація і казали може вам щось більш потрібне, може не треба, а ми розповідали, що хлопці, ми з 14 року працюємо, ми знаємо що треба.
За два місяці в оновленій "Халабуді" знову щільний графік.
Привіт, привіт, так не обнімались коли перший раз приїхали, да?
Денис з дружиною у хабі - часті гості, вони теж з Маріуполя. Приходять і поспілкуватись, і попрацювати.
Денис Лавріщев, викладач комп'ютерних курсів:
Психологи говорят, что есть основы, на которых каждый человек держится - это родственники, свой дома, приятные вопоминания, для нас общение с "Халабудой" и Людмилой - это про те основы, на которых мы еще можем держаться.
До "Халабуди" запрошують усіх, хто хоче провести час цікаво та з користю. Найбільша мрія Людмили - зробити хаб потужним до повернення чоловіка з полону. Адже ідея створення простору належала саме Дмитру. Рухаються маленькими кроками. І кожен важливий. Зараз відроджують колекцію шевронів наших захисників, бо ж від маріупольської добірки залишилися самі фото.
З 14 року це для нас велику цінність мало, потихеньку ми бачте відновлюємо це.
