Закарпатські господині об'єдналися, щоби нагодувати усіх бійців, які перебувають на лікуванні у тамтешніх шпиталях [ Редагувати ]

Сім'я, робота, хатні справи не стали на заваді благодійницям із Закарпаття. Жінки об'єдналися для того, щоби нагодувати усіх бійців, які перебувають на лікуванні у тамтешніх шпиталях. Тож спромоглися знайти час для того, щоби готувати для них домашні страви.

Добродійки збирають продукти, складають меню, працюють на кухні, та ще й самі розвозять готову їжу по шпиталях. Один день із господинями провели наші колеги.

Світлана, волонтерка:

Слушай, Ксюш, а шо ти там сьогодні будеш готувати?

Оксана – волонтерка:

Я буду, мабуть, хачапурі робити.

Світлана, волонтерка:

Прикольно. Хачапурі. Ну а ми тут з Лесьою думаєм, наверно будем пиріжки робити, будем робить, млинців наробимо та трошки піци. Все, да, зустрінемось.

Оксана – волонтерка:

Давай, домовилися, до завтра

Меню – узгодили. До роботи!

Олеся Шостак – волонтерка:

Тут тісто бездріжджове, воно з творога, там яйце і трошечки муки. То вона дуже корисна для військових.

Піца - вже у печі. Тож Світлана з донькою беруться готувати пиріжки.

Мілана та Світлана Довгаль – волонтерки:

От так беру, катаю кружечок, кладу. Відщипую, що не треба, а потім даю своїй матусі. Це в нас купуста, вона суміж між свіжою тушеною та квашена. Робимо з начинкою і в духовочку. Вони виходять не жирні, якраз такі, що хорошо для здоровʼя.

Тим часом на кухні в Оксани - вже підійшло тісто. Тут готують хачапурі.

Оксана Суліма – волонтерка:

Ми зараз будем готувати начинку для хачапурі. Вона буде складатися з бринзи, сулугуні і масло будем додавати. Макс буде на тертушечку натирати в цю миску, а Богдан буде йому різати на шматочки, добре?

Поки хлопці працюють із сиром, Оксана займається тістом… 

Оксана Суліма – волонтерка:

Наше тісто готове для того, щоб виготоваляти хачапурі. Зараз я його ще раз перемішу. 

…і розповідає нам, чому взагалі почала волонтерити.

Оксана Суліма - волонтерка:

Дуже важко, коли війна внесла такі корективи не лише в нашу Україну, вона, це горе зайшло в кожну родину, у кожній родині в кожного своя історія. Я вважаю, кожна людина проживає її не легко. Просто хочеться хоть чуть-чуть бути… причасним до цього кроку, до перемоги.

Донедавна ці жінки не знали одна одну. Оксана - в Ужгород приїхала з Києва. Евакуювалася на початку повномасштабного вторгнення росіян. Сестри Олеся та Світлана - приїхали з Запорізької області. Рятували дітей від постійних обстрілів. Познайомилися жінки випадково.

Олеся Шостак – волонтерка:

Мій син познаймився в школі з хлопчиком, вони там були трошки посварилися і подралися, мені довелося познайомитися з його мамою. І його мама каже - ми тут волонтеримо, ходимо до військових в лікарню, до цього я тільки кров здавала оце регулярно і я кажу, я теж хочу, давай разом.

Тепер вони щоп'ятниці готують для військових, котрі лікуються на Закарпатті. Продукти частково отримують із волонтерського фонду, щось купують самі.

Світлана – волонтерка:

Ми можемо зробити хоч манюсінький внесок, допомогти якось нашій країні. Вуаля, наша піца готова іти в лікарню вже.

У дівчат із Запоріжжя приємний запах із кухні розійшовся вже по всій хаті. Смачненьке спакували, готові їхати до лікарні. Збирається і Оксана. Її син бере з собою прапор.

Богдан, юний волонтер:

Это мой прапор України, это підпис Валери, я з ним вже давно дружу. - І куди ти цей підписаний прапор повісиш? - Удома у Києві я повішу, прямо на потолок і щоб було видно український прапор. Я не хочу, щоб воєнні страдали від болі, я хочу, ето буде класно, коли не буде войни. Точно класно.

Всі разом вони збираються біля лікарні, де лежать поранені бійці. Загалом волонтерів тут - кілька десятків! І всі - з пакунками.

У холі накривають стіл. Розкладають їжу. 

Вікторія Суліма, волонтерка:

Хачапурі, відбивні, гамбовці, налисники, млинці з м'ясом і не знаю, декілька видів тістечок різних.

Вікторія - координує роботу волонтерок. Розповідає - вже близько 3-х місяців вони годують військових смачненьким. Їздять до різних лікарень. 

Вікторія Суліма – волонтерка:

Взагалі у нас в групі десь 160 чоловік активних таких чоловік 30 - 40. Кожен раз хтось приєднується, з міста дзвонять. Я хочу йти помагати, хоть шо буду робити. Починалося все з збору яблук, а шо яблука, давайте щось спечемо, спекли. А давайте я олів'є зроблю, а давайте я зроблю блінчики, а я отбивнушки. В последствії ми після перемоги напевно будемо відкривати свій ресторан.

А поки триває війна, їхній мобільний ресторан щоп'ятниці годує в лікарнях десятки поранених бійців. Ось і зараз - підноси з їжею готові. 

Вообще все по-рідному так, по-доброму, немає слів, як виразити подяку. 

Ці воїни лікуються тут уже майже місяць. Один - родом із Києва, інший - з Краматорська. Обидва на передовій отримали поранення ніг.

Мы практически все с-под Бахмута. От как-то нас палата звела странно, да.

Бійці кажуть - із такою підтримкою битися з ворогом значно легше. Свої побажання залишають і на переможному прапорі Богдана.

Помни, сына - воля понад усе. Помни: ты козак, для козака воля - это всё.