Закарпатські господині об'єдналися, щоби нагодувати усіх бійців, які перебувають на лікуванні у тамтешніх шпиталях [ Редагувати ]

Сім'я, робота, хатні справи не стали на заваді благодійницям із Закарпаття. Жінки об'єдналися для того, щоби нагодувати усіх бійців, які перебувають на лікуванні у тамтешніх шпиталях. Тож спромоглися знайти час для того, щоби готувати для них домашні страви.
Добродійки збирають продукти, складають меню, працюють на кухні, та ще й самі розвозять готову їжу по шпиталях. Один день із господинями провели наші колеги.
Світлана, волонтерка:
Слушай, Ксюш, а шо ти там сьогодні будеш готувати?
Оксана – волонтерка:
Я буду, мабуть, хачапурі робити.
Світлана, волонтерка:
Прикольно. Хачапурі. Ну а ми тут з Лесьою думаєм, наверно будем пиріжки робити, будем робить, млинців наробимо та трошки піци. Все, да, зустрінемось.
Оксана – волонтерка:
Давай, домовилися, до завтра
Меню – узгодили. До роботи!
Олеся Шостак – волонтерка:
Тут тісто бездріжджове, воно з творога, там яйце і трошечки муки. То вона дуже корисна для військових.
Піца - вже у печі. Тож Світлана з донькою беруться готувати пиріжки.
Мілана та Світлана Довгаль – волонтерки:
От так беру, катаю кружечок, кладу. Відщипую, що не треба, а потім даю своїй матусі. Це в нас купуста, вона суміж між свіжою тушеною та квашена. Робимо з начинкою і в духовочку. Вони виходять не жирні, якраз такі, що хорошо для здоровʼя.
Тим часом на кухні в Оксани - вже підійшло тісто. Тут готують хачапурі.
Оксана Суліма – волонтерка:
Ми зараз будем готувати начинку для хачапурі. Вона буде складатися з бринзи, сулугуні і масло будем додавати. Макс буде на тертушечку натирати в цю миску, а Богдан буде йому різати на шматочки, добре?
Поки хлопці працюють із сиром, Оксана займається тістом…
Оксана Суліма – волонтерка:
Наше тісто готове для того, щоб виготоваляти хачапурі. Зараз я його ще раз перемішу.
…і розповідає нам, чому взагалі почала волонтерити.
Оксана Суліма - волонтерка:
Дуже важко, коли війна внесла такі корективи не лише в нашу Україну, вона, це горе зайшло в кожну родину, у кожній родині в кожного своя історія. Я вважаю, кожна людина проживає її не легко. Просто хочеться хоть чуть-чуть бути… причасним до цього кроку, до перемоги.
Донедавна ці жінки не знали одна одну. Оксана - в Ужгород приїхала з Києва. Евакуювалася на початку повномасштабного вторгнення росіян. Сестри Олеся та Світлана - приїхали з Запорізької області. Рятували дітей від постійних обстрілів. Познайомилися жінки випадково.
Олеся Шостак – волонтерка:
Мій син познаймився в школі з хлопчиком, вони там були трошки посварилися і подралися, мені довелося познайомитися з його мамою. І його мама каже - ми тут волонтеримо, ходимо до військових в лікарню, до цього я тільки кров здавала оце регулярно і я кажу, я теж хочу, давай разом.
Тепер вони щоп'ятниці готують для військових, котрі лікуються на Закарпатті. Продукти частково отримують із волонтерського фонду, щось купують самі.
Світлана – волонтерка:
Ми можемо зробити хоч манюсінький внесок, допомогти якось нашій країні. Вуаля, наша піца готова іти в лікарню вже.
У дівчат із Запоріжжя приємний запах із кухні розійшовся вже по всій хаті. Смачненьке спакували, готові їхати до лікарні. Збирається і Оксана. Її син бере з собою прапор.
Богдан, юний волонтер:
Это мой прапор України, это підпис Валери, я з ним вже давно дружу. - І куди ти цей підписаний прапор повісиш? - Удома у Києві я повішу, прямо на потолок і щоб було видно український прапор. Я не хочу, щоб воєнні страдали від болі, я хочу, ето буде класно, коли не буде войни. Точно класно.
Всі разом вони збираються біля лікарні, де лежать поранені бійці. Загалом волонтерів тут - кілька десятків! І всі - з пакунками.
У холі накривають стіл. Розкладають їжу.
Вікторія Суліма, волонтерка:
Хачапурі, відбивні, гамбовці, налисники, млинці з м'ясом і не знаю, декілька видів тістечок різних.
Вікторія - координує роботу волонтерок. Розповідає - вже близько 3-х місяців вони годують військових смачненьким. Їздять до різних лікарень.
Вікторія Суліма – волонтерка:
Взагалі у нас в групі десь 160 чоловік активних таких чоловік 30 - 40. Кожен раз хтось приєднується, з міста дзвонять. Я хочу йти помагати, хоть шо буду робити. Починалося все з збору яблук, а шо яблука, давайте щось спечемо, спекли. А давайте я олів'є зроблю, а давайте я зроблю блінчики, а я отбивнушки. В последствії ми після перемоги напевно будемо відкривати свій ресторан.
А поки триває війна, їхній мобільний ресторан щоп'ятниці годує в лікарнях десятки поранених бійців. Ось і зараз - підноси з їжею готові.
Вообще все по-рідному так, по-доброму, немає слів, як виразити подяку.
Ці воїни лікуються тут уже майже місяць. Один - родом із Києва, інший - з Краматорська. Обидва на передовій отримали поранення ніг.
Мы практически все с-под Бахмута. От как-то нас палата звела странно, да.
Бійці кажуть - із такою підтримкою битися з ворогом значно легше. Свої побажання залишають і на переможному прапорі Богдана.
Помни, сына - воля понад усе. Помни: ты козак, для козака воля - это всё.