Ймовірний наступ з Білорусі: українські Сили оборони готуються до будь-яких викликів [ Редагувати ]

Україна не мала наміру і не буде нападати на Білорусь. Президент України Володимир Зеленський прокоментував останню заяву самопроголошеного президента Білорусі щодо пакту про ненапад, який нібито пропонувала Україна. 

Володимир Зеленський наголосив - для українців важливо, щоб Білорусь не втратила свою незалежність і не вступила в цю абсолютно ганебну війну. Однак українські сили оборони готуються до будь-яких викликів. Подивіться як.

До великої війни за сезон Шацькі озера відвідували сотні тисяч туристів з усієї України. А цьогоріч звичні взимку порожні пляжі довкола Світязя такими були і влітку. Курортний сезон не вдався. Місцеві хоч і лишилися без заробітку, та не нарікають.

Сергій Карпук, голова Шацької громади:

Ми маємо таких сусідів, Білорусія, яка ще в попередні роки їздили самі до нас відпочивати, а сьогодні ми з острахом дивимся в цю сторону і готуємся до найгіршого, хоча сподіваємося на краще.

Це курортний Шацьк, з якого до Білорусі кілька кілометрів. І якщо ще торік тут будували плани для розвитку туристичної галузі, то нині майже усі зусилля кинули на пілготовку оборони та допомогу нашим захисникам.

Сергій Карпук, голова Шацької громади:

Це постійне копання каналів, копання ровів, які унеможливлюють прохід великої техніки. Це і загороджувальні забори, які сьогодні ставляться - далі продовжуються. Це і інші позиції, які готують військові на випадок вторгнення.

Шацька громада має понад 60 кілометрів спільної з білорусами межі. Тому пильності тут не втрачають і стежать за усім. Кажуть, до останнього не вірили, що росія нападе на нас, а Білорусь стане їй поплічницею.

Петро Мегель, староста прикордонного села:

Від нас от вони буквально 40-50 кілометрів полігон їхній брестський. Да як з великих гармат вони з великого калібра там тренуються, то бувало так, що шибки трясуться. З такою владою як в Білорусі і з лукашенком їм довіряти ніяк не можна. Ну тут їм нереально нашими болотами йти.

Усі тридцять сіл громади - під самісіньким кордоном. Дехто з селян Білорусь бачить зі свого городу. Та за час війни волиняни вже призвичаїлися жити в нових умовах.

Ростислав, житель прикордоння:

Я більш ніж впевнений, що наші уроки з 24-го не прошйли даром, шо тут люди вже, так гріх казати, шо вже змирилися, що це може бути, але вони більш впевнені в наших військах і в тому, що ми будем захищатися.

На варті і військові. Вони пильно стежать за тим, що відбувається з того боку.

Сергій, військовослужбовець:

Ми мотивовані, ми знаєм, за що ми воюєм. Москалі може там ідуть за гроші, а ми в себе вдома. Ми захищаємо.

Ми знаходимся тут для того, щоб зупинити ворога безпосередньо на підступах до нашої держави.

А це вже Рівненщина. Самісінький кордон із Білоруссю. За 11 місяців прикордонники та військові наготували чимало сюрпризів ворогам - шляхи між обома країнами перекопали, деякі ділянки замінували. Та нарощувати оборону не припиняють й досі.

Станіслав Маслов, заступник начальника відділення прикордонної служби:

На територію республіки Білорусь постійно прибувають війська російської федерації для проведення навчань і в принципі на суміжній ділянці провокацій з тої сторони поки що ми не спостерігаємо.

Нині на кордоні спокійно, але його посилено пильнують. Бо недооцінювати ворога, кажуть прикордонники, не варто. Дати відсіч готові і наші військові.

Микола, військовослужбовець:

Готуємся зустрічать ворога, якщо вони надумають. Ума в них не буде - полізти до нас - ми готові їх зустрічать.

- Вогнева позиція для пулемету більш крупнокаліберних пулеметів. Це є виходом оттуда, де буде, ну де вони можуть їхати. - Це в бік Білорусі? -Да, да. Це в бік кордону.

Жителі прикордоння теж не сидять склавши руки - цю лінію оборони готують добровольці. Роблять резервні позиції для військових.

Копається земля, ставляться опори - закладається для того, що коли буде прильот чи ше шо - воно втримало землю.

Місцеві селяни - це ще одна армія. У кожного з них - бойовий настрій. Усі разом зміцнюють оборону своїх прикордонних сіл.

Богдан Полюхович, доброволець:

Хай вони собі навчають скільки їм там треба буде в себе на території, а начнуться навчання, ті шо були 24-го в 22-му, то вже ми не будем тоді чекати - нам тут близько, ми всі ліси знаємо. 

І військові, і місцеві готуються до найгіршого, але сподіваються на краще. Та якщо ворог таки насмілиться ступити на нашу землю - у ній і залишиться.

Ярослав Кирикович, командир ДФТГ:

Це нереально буде їм сюди дойти, а якщо вони десь підуть в ліси - то з лісу вони вже не вийдуть точно.