Львів'янка створила соціальний проєкт із реабілітації дівчат та матерів [ Редагувати ]
Жінка допомагає рідним військових зібрати усі необхідні документи
Життя без сліз. Львів'янка Оксана Ганкевич, щоб пережити власне горе - взялася допомагати іншим. Жінка створила соціальний проєкт із реабілітації дівчат та матерів. Яку стресотерапію пропонує? Христина Гашенко розкаже.
Якби я знала як лякає ніч, коли без тебе. Не зімкнути очі. Якби я знала як воно болить, коли до тебе доторкнутись хочу.
Оксана співає про кохання та великий біль, при цьому вгамовує свої сльози. Цю пісню вона присвятила своєму чоловікові Андрію, якого забрала війна.
Оксана Ганкевич, волонтерка:
Це був Харківський напрямок. Вони були пів кілометра від російського кордону, тоді це там було пекло.
Андрій Ганкевич на фронті був парамедиком. П'ятого липня, разом із побратимами потрапив під артобстріл.
Оксана Ганкевич, волонтерка:
Андрій був просто в кабінеті медика, він розкладав медикаменти і він навіть не почув, що це ракета летить. Але така ситуація, що 1-а ракета, яка прилетіла, вона прилетіла просто до кабінету медика. Тому він загинув відразу.
У цивільному житті Андрій будував дороги та об'єкти інфраструктури. Один із них - Донецький аеропорт. Саме він залишився останнім керівником цього летовища. У 2014-му допомагав з евакуацією та обороною аеропорту. Тож, коли 24 лютого росія знову напала - наступного ж дня став на захист держави, дружини та їхніх трьох дітей.
Оксана Ганкевич, волонтерка:
Він сказав, що дуже любить нас і не може дозволити, щоб вони прийшли до Львова це треба йти туди й не впустити їх сюди. Він не хотів, щоб його сини воювали замість нього. Він дуже хотів, щоб його діти жили в незалежній квітучій державі. Щоб я не була біженкою.
Після втрати коханого чоловіка Оксана не могла впоратися із горем.
Оксана Ганкевич, волонтерка:
У мене просто організм не приймав ні води, ні їжі. Нічого. Було важко, було дуже важко. Нестерпно боляче. … за 40 днів схудла на 17 кілограмів.
Сили жити далі Оксана знайшла у львівському офісі підтримки родин військовослужбовців. Спершу - допомогли психологи. А згодом, вона і сама почала активно волонтерити.
Дівчатка, вітаю-привіт Оксана.
В офісі жінка працює тричі на тиждень.
Оксана Ганкевич, волонтерка:
Спілкуючись з людьми, які потребують допомоги, я розуміла, що я можу їм багато чого пояснити. Багато чого розказати та найголовніше вони мене чують, бо я одна з них.
Жінка допомагає рідним військових зібрати усі необхідні документи та радить, що робити далі.
Властимира Шкрибало, співкоординатор Офісу підтримки родин військових:
…у нас є розроблені певні алгоритми дій, які ми просто роз'яснюємо людям. Готуємо пакет документів і вона приймає дуже активну участь у цьому. Вона в стані швидко навчитися нашої роботи навіть вплоть до частини юридичної роботи.
А ще Оксана надає психологічну підтримку.
Я буду намагатись скерувати свою енергію. Так, так. Ти маєш бути корисною, тому, що коли людина корисна вона віддає. Вона багато чого вчиться по перше.
Щоб ще більше допомогти жінкам в реабілітації, Оксана створила власний соціальний проєкт. Дружини та матері, які втратили рідних на війні, отримали змогу відновитися через перевтілення. Вишиванки та макіяж допомогли повернути образ, який ховався за слізьми та сумом. Серед учасниць і Анастасія. Її коханий теж загинув на фронті. Вона залишилася з однорічним сином.
Анастасія Манцюрова, учасниця проєкту:
Цей проєкт, він дійсно дає можливість жити далі, почути впевненість в собі почути можливість в собі, що я щось можу, можу щось зробити.
Оксана Ганкевич, волонтерка:
…допомагаючи іншим я стаю сильнішою. Дівчата кажуть: ти така молодець, нам допомагаєш, а я завжди кажу, ви навіть не уявляєте наскільки ви мені допомагаєте.
Сили Оксані додають і її діти. Маркіян, Роксолана та наймолодший - 3-річний Ярема.
Маркіяне, дай, будь ласка, тарілку, таку велику найбільшу ось цю таку. Так, так, а ти червоний можеш взяти, бо він найдовший.
Роксолана, донька Оксани:
Зараз такий час, так треба робити. Якщо, наприклад колись просто з малим сиділа, то зараз мамі просто треба помагати більше.
Найчастіше про тата Оксана розповідає наймолодшому синові.
Ану подивись, будь ласка, на фотографію, хто то? - Тато.
Оксана Ганкевич, волонтерка:
Він настільки ще маленький що не пам'ятатиме, а так по фотографіях хоча б обличчя буде його знати. По фотографіях ми будемо йому розповідати все.
Оксана каже, час не гоїть рани. А лише вчить жити з болем. І вона навчилася, і готова допомогти іншим.
