Історія переселенки з Маріуполя: як змогла вижити у пеклі та виїхати до Кропивницького [ Редагувати ]

Історія співробітниці Донецького державного університету внутрішніх справ Галини Ізотової. У 2014 через російську агресію вона залишила все в рідному Донецьку та переїхала до Маріуполя. Після 24 лютого виживати довелося під обстрілами, авіабомбами, без світла та тепла, у пошуках води та їжі, у місті, всіяному тілами загиблих маріупольців. І попри все жінка не здалася. 

Це наша Італійська вулиця, де ми жили. Тобто, ось наш будинок який вщент згорів. Дуже жаль, що там згоріли світлини з дитинства сина.

Галина Ізотова показує квартиру у Маріуполі, де жила разом з сином. Маріуполь - не перша її рана. Жінка з Донецька.

Галина Ізотова, переселенка з Донецької обл.:

Я пам'ятаю це Євро-2012, ці товпи народу, які скандували Україна-Україна. Ми пишалися своїм містом і своєю країною і ніколи навіть не замислювались, про те, що буде отака червоно-коричнева чума.

Від цієї чуми Галина разом з Донецьким державним університетом внутрішніх справ, в якому працювала, виїхала до Маріуполя. За вісім років місто стало рідним. Коли почалася велика війна - жінка не одразу наважилася на евакуацію.

Галина Ізотова, переселенка з Донецької обл.:

Проводячи паралелі з Донецьком, я розуміла, що в Донецьку щось по окраїнам було і все - затихло. І ми вважали, що таке ж буде і в Маріуполі. Половина тих, хто залишився були донеччани.

Галина з рідними перебралася у приватний будинок. Там був підвал. Але вже за два дні її родина опинилась на межі виживання. Дім - розбомбили.

Галина Ізотова, переселенка з Донецької обл.:

Коли вимкнули газ, коли вимкнули воду, ти почав розуміти, що пити нічого, може є якась крупа, але варити її ти не можеш. 2 березня було так гучно, що ми сиділи в підвалі й не могли вийти зовсім. Коли ми були в місті, ми бачили трупи, чого перестали ходити на джерело,

За кілька днів Галину із родиною та собакою забрали родичі.

Галина Ізотова, переселенка з Донецької обл.:

Десь 5 березня прилетіло в гараж. Господар будинку руками викинув цей снаряд, щоб не загорілась машина, бо це був єдиний спосіб виїхати. Прийнято було рішення виїжджати.

Куди їхати - підказали військові, які до останнього боронили мікрорайон від росіян.

Галина Ізотова, переселенка з Донецької обл.:

Наскільки героїчні наші хлопці, ми бачили, як вони вели ці бойові дії. Ми бачили, як вони воюють. росіяни заходили танками - через декілька хвилин танків не було. Ось наскільки працювали наші хлопці. Це великий подвиг.

Страшно було виходити з підвалу, але ще страшніше - залишатися.

Галина Ізотова, переселенка з Донецької обл.:

Ця дорога з Приморського району раніше займала 10-15 хвилин до Мангуша. Ми їхали 10 годин або й більше, тобто, стояла така велика колона. Найстрашніше те, що наша автівка була забита. Навпроти всі автівки були забиті. І ми не мали можливості взяти тих людей, які йшли тільки в ковдрах, це все, що в них було. Собаки, ковдри, діти - всі за руки. Ходили там жінки й питали: чи є щось поїсти, бо діти голодні й вмирають, і ти все з кишень дістаєш.

Два десятки ворожих блокпостів, півтори доби до Запоріжжя. Група з п'яти машин, в яких була і Галина, вирішила звернути в санаторій до знайомих.

Галина Ізотова, переселенка з Донецької обл.:

Коли ми приїхали до цього санаторію, нас зустріла господиня, стіл ломився від їжі, а ми голодні, худі, нам не хотілось ні борщу, ні котлет, там стояв хліб і масло. І всі діти, ми накинулись на хліб і масло. Ще я бачила велику кількість маріупольців, які були поранені, але раді, обіймались, говорили, що вони вийшли без нічого, у нас нічого немає, але ми живі й родичі наші живі.

У Маріуполі залишалося кілька десятків співробітників університету Галини.

Сергій Вітвіцький, ректор Донецького державного університету внутрішніх справ:

У нас під час охорони однієї з наших локацій в Маріуполі Артем Галькевич загинув - викладач з тактико-спеціальної підготовки академії поліції. Під час авіабомбардування, авіабомба поруч з будівлею нашою впала, розірвалася. І хлопці молоді загинули й одна курсантка.

Портрети загиблих вивісили при вході в університет у Кропивницькому, де зараз базується навчальний заклад.

Тут, у Кропивницькому, разом з університетом намагається облаштувати своє життя і Галина. Каже, робота рятує.

Галина Ізотова, переселенка з Донецької обл.:

Це зараз неважливо, в якому місті ти живеш. Відчуття дому там, де ми.

Та як би добре не було в Кропивницькому - Галина мріє повернутися в Маріуполь. Коли українські захисники виб'ють звідти ворога.