Заява Державної служби України з етнополітики та свободи совісті щодо кампанії з маскування злочинів російської федерації проти релігійної свободи, гідності людини, прав віруючих [ Редагувати ]

Як стало відомо, керівництво Російської Православної Церкви, яка давно перетворилася на знаряддя розпалення ненависті і виправдання загарбницької війни проти України, отримало завдання спробувати переконати світову релігійну громадськість у тому, що не Російська Федерація чинить криваві злочини проти свободи совісті, а Україна порушує міжнародні принципи у сфері релігійної свободи. Для цього патріарх Кирил, який несе особисту відповідальність за заклики до геноциду українців, проголошення загарбницької імперіалістичної війни «священною», конкретні дії, спрямовані на знищення української державності, культури, ідентичності, має зустрітися з релігійними діячами і спробувати переконати їх, за найганебнішими взірцями кремлівської пропаганди, що зло — це добро, а брехня — правда.

У зв’язку із цим Державна служба України з етнополітики та свободи совісті вважає за необхідне нагадати, що Україна упродовж своєї незалежності була домом релігійної свободи, в якому співіснують і користуються рівними правами вірні всіх релігійних традицій.

Справжнє горе і біду принесло віруючим російське вторгнення. Від початків російської агресії у 2014 році російська окупація як Криму, так і Донбасу супроводжувалася погромами євангелічних церков, гоніннями на греко-католиків і православних Київського патріархату. Священнослужителів і активних мирян били, заковували у кайданки, залякували, забороняли звершувати богослужіння українською. Захоплення молитовних будівель, побиття священнослужителів набрали системного характеру. Десятки баптистських, п’ятидесятницьких церков, «Залів Царств» Свідків Єгови, молитовних будинків мормонів і адвентистів, будівлі християнських навчальних закладів, зокрема й Донецькій Християнський університет, були захоплені проросійськими бойовиками і перетворені на військові казарми, військові тренувальні бази чи адмінбудівлі.

З початком широкомасштабного вторгнення вбивства священнослужителів, у тому числі в літургійному одязі, руйнування культових споруд, тортури, знущання стали щоденною практикою. Понад 40 священників і пасторів, ченців, викладачів духовних навчальних закладів були вбиті російськими військовими під час окупації Київської, Чернігівської, Херсонської областей; велике число священнослужителів загинуло під час обстрілів Донеччини, Луганщини і Харківщини.

 Російські війська повністю знищили або пошкодили щонайменше 630 храмів, молитовних будинків, синагог, мечетей.

Задокументовано факти захоплення релігійних споруд російськими військовими, котрі використовували їх як військові бази або як прикриття для вогневих позицій. Деякі релігійні споруди були навмисно розграбовані російськими військовими, закриті або перепрофільовані в адміністративні будівлі.

Навряд чи патріарх Кирил, який готується лжесвідчити про «утиски Української Православної Церкви», розказуватиме про чотирнадцятьох священнослужителів цієї церкви, вбитих тими, кому він обіцяв життя вічне за злочини в Україні. Також малоймовірно, що він згадає про 187 зруйнованих храмів, де до знищення його ім’я підносили за літургією.

Українська Православна Церква не отримала і не отримає жодного співчуття від особи, яка претендує бути для її вірних «отцем і господином».

Невипадково сотні кліриків Української Православної Церкви звертаються до свого священноначалля із закликом вийти зі складу Російської церкви, припинити будь-які адміністративні відносини з організацією, яка не приховує звірячої ненависті до українців.

Священник Української Православної Церкви Ігор Новосільський, настоятель храму Святої княгині Ольги села Токарівка Білозерського району (Херсонська область), на собі відчув усе пекло російської «братньої любові». «Російський спецназ, — згадував він, — знайшов мене на території церкви і схопив після удару в голову. Одягнули мені наручники за спиною, мішок на голову — так мене було викрадено. Просто, як собаку, закинули в машину, на підлогу під сидіння. Ми жили в страху, не знаючи, що на кого завтра чекає. Я перебував у полоні рівно 262 дні: з 29 серпня 2022 року до 17 травня 2023 року».

Особливу роль Російська церква відіграє в індоктринації депортованих українських дітей. Із перших днів повномасштабного вторгнення російські чиновники депортували дітей з дитячих будинків та інтернатів з окупованої Донецької області до Ростовської області, де з ними зустрівся митрополит Ростовський і Новочеркаський Меркурій (Іванов). Священнослужителі РПЦ, за словами російського опозиційного студентського журналу DOXA та ресурсу Kidmapping, втягували депортованих дітей у мілітарно-шовіністичні заходи і прагнули викорінити в них українську ідентичність.

Злочини російських окупантів проти людяності не мають терміну давності. Деградація Російської церкви, яка бере участь у цих злочинах, а в самій Росії викидає з храмів священників, які моляться за мир, а не за перемогу російської зброї, та не видає матері тіло її замордованого сина, поставила її поза межі добра і зла. 

Державна служба України з етнополітики та свободи совісті закликає церковних ієрархів та релігійних лідерів піднести свій голос проти неправедності, яку чинить Російська церква, на захист замучених, обдурених, зраджених, викрадених за участі цієї організації, яка, очевидно, втратила право належати до Церкви Христової.