Робоча зміна тривала три місяці: історія електромонтерки з Харкова [ Редагувати ]
Одна робоча зміна тривалістю в три місяці. Чергова з обслуговування електропідстанції у Харкові прийшла на роботу на другий день війни. А зміну здала аж у травні. Сама, під звуки вибухів, у холоді й темряві, жінка тримала свій маленький енергетичний фронт, щоби цілий район Харкова у цей час був зі світлом. Історія боротьби за стабільне електропостачання електромонтерки Вікторії Полковнікової далі.
Вікторія Полковнікова спостерігає за роботою обладнання на одній з електропідстанцій Харкова. Коли почалася велика війна, жінка без роздумів вийшла на роботу.
Вот зміна моя почалась, 25.02.22 на зміну заступила.
Доїхала до роботи останнім тролейбусом.
Вікторія Полковнікова, черговий електромонтер з обслуговування підстанції:
Людей по місту нікого не було, іду сама собі, думаю, а що ж це таке, всі ж уже, мабуть, з міста виїхали, а я на працю йду.
Вікторія думала, що заступає на добове чергування. Та змінити її вже було нікому. І хоча керівництво не наполягало, та жінка вирішила залишатися на енергооб'єкті й працювати.
Вікторія Полковнікова, черговий електромонтер з обслуговування підстанції:
А тут уже почались бахи-бухи такі, що вже на вулицю страшно і виходити. І думаю, ну, ні, надо, мабуть, ще побути на підстанції. Ну, так і зрозуміла, що ситуація може скластися така, що, якщо щось прилетить на підстанцію, то треба буде приймати рішення, якщо там викликати пожежну команду, зустріти її, виконати перемикання, і це з персоналу повинен хтось це зробити. І прийняла рішення, що буде краще так, щоб я лишилася.
Вдень Вікторія контролювала роботу обладнання.
Дуже часто були посадки напруги, по 110-й лінії, і в цей час у нас спрацьовує теж сигналізація.
Та найстрашніше, каже, було вночі. Коли навкруги гриміли вибухи, а по сусідніх будинках прилітали снаряди.
Якщо гримить, а якщо воно темінь, ну темнота, ти ж не можеш ні світла включити. У вікна спочатку я заглядала, а потім, ближче до вечора, я вже не заглядала. Старалась не заглядати, бо страшно. Страшно, дуже страшно. Як палає скрізь, дивишся, заграви такі, і небо такого кольору, що розумієш, що там десь комусь гарячіше.
У приміщенні підстанції Вікторія була сама. Тож і розраховувала лише на себе. Готувалася до можливих влучань і пожеж. Під рукою тримала вогнегасник і телефон із номером пожежників.
Вікторія Полковнікова, черговий електромонтер з обслуговування підстанції:
Алгоритми тримала перед собою на всяк випадок, ще й шляхи відходу собі там вже розмірковувала, куди буде краще йти. Я як лягала спати, рядом зі мною чоботи, в котрих я на вулицю могла вийти. І куртка моя робоча. Документи, чоботи. Тепла одежа. Все рядом було.
Спала жінка на першому поверсі, між двох грубих стін.
Отут я ставила розкладушку і відпочивала вночі. У березні ще й сніг лежав на вулиці. Звичайно, було прохолодно. Ну, ставила обігрівач і трошки було тепліше з ним.
Інколи їжу Вікторії привозили співробітники. Розважали - рибки в акваріумі. Підтримували - рідні, до яких вдавалося додзвонитися телефоном.
Ну, і весь цей час безперервно записи про огляд обладнання виконаний. Ну, і журнал закінчується в мене 27.05.22. Зміну здала!
Робоча зміна на підстанції для Вікторії Полковнікової завершилась аж у травні, коли в Харкові почав ходити міський транспорт. За сумлінну роботу жінку нагородили орденом княгині Ольги. Але Вікторія каже, що героєм не почувається. Мовляв, у ті дні кожен робив для міста, що міг. А свою маленьку ділянку енергетичного фронту жінка тримає і нині, коли знищення всієї української енергетики стало однією з головних цілей росіян.
