Від травми до творчості: як дизайнерка створює адаптивний одяг [ Редагувати ]
Замість ґудзиків кнопки чи магніти. Тканини переважно натуральні. Усе, аби людина могла самостійно і максимально легко одягнутися. Бо інколи це справжнє випробування для людей з інвалідністю.
Наша наступна історія про дизайнерку адаптивного одягу Анну Павлусь. Після важкої травми жінка назавжди прикута до колісного крісла. Але це стало поштовхом для кравчині створювати адаптивний одяг. Більше про тонкощі її роботи - сюжет Валерії Глущенко.
Перед нашими очима народжується новий дизайн майбутньої одежини. Це будуть шорти для постійної клієнтки.
Анна та її помічниця шиють одяг, адаптований для людей з інвалідністю. Замість ґудзиків тут кнопки чи магніти. Тканини переважно натуральні. Усе, аби людина могла сама, до того ж максимально легко вдягнути річ.
Анна з дитинства марила швацькою справою. Після школи вступила у Білоцерківський коледж на модельєра-конструктора.
Анна Павлусь, дизайнерка адаптивного одягу:
Не було фінансової можливості. Батьки сказали, куди зможеш поступити, туди й поступай. Мені завжди щось подобалось підбирати, комбінувати. Я пройшла на безкоштовне навчання. Я закінчила сама, без ніякої допомоги, з червоним дипломом. Тобто, знаєш, воно моє.
Після навчання одразу ж започаткувала власну справу. Майстерню облаштувала у себе вдома. Поступово з'являлися нові клієнти. У 2014 році на самому початку війни за запитами волонтерів стала шити бронежилети для захисників України. Але за рік дістала травму, яка назавжди прив'язала жінку до колісного крісла.
Анна Павлусь дизайнерка адаптивного одягу:
Я оступилася, спускаючись з другого поверху. І ось таким чином впала, що одразу ж в мене зажало ноги, і вже після того в принципі було поставлено діагноз - це травма спинного мозку, зроблена операція, одна, друга, і все.
Найбільше Анна боялася, що не зможе повернутися до улюбленої справи.
Анна Павлусь, дизайнерка адаптивного одягу:
Десь пів року мене так бовтало емоційно. Чоловік, двоє дітей, мама, всі рідні: тьоті, дяді - всі були поруч. Це не було складно. Просто морально було шкода себе.
Анна згадує, як уперше після лікування заїхала на кріслі в робочу кімнату. Тут усе було занадто високе. А працювати з машинкою для шиття взагалі було неможливо.
Втім зараз Анна упевнено каже: саме травма надихнула її опанувати новий напрямок у пошитті одягу.
Анна Павлусь, дизайнерка адаптивного одягу:
Весь одяг в шафі почав мені бути незручним, все щось мені заважало, і я, звісно, оскільки професію дав мені Бог, талант, що треба, я і відповідно почала змінювати під себе одяг.
В першу чергу він змінний тим, що нижня частина, сидяче положення тіла, штани, штани спортивні, вони створюються з конструктивними змінами. Тобто передню частину більше вирізаємо, щоб не було напливу тканин, подовжуємо застібку передню, щоб відкривалася ширше, підіймаємо сидіння, зону задніх половинок. Зараз я адаптую одяг так, щоб в ньому було зручно пересуватися, відповідні тканини, відповідна посадка одягу.
Щоб розширити виробництво, Анна взяла участь у грантовій програмі. Отримала від держави 200 тисяч гривень. На ці гроші орендувала приміщення під студію, купила нову техніку.
Анна Павлусь, дизайнерка адаптивного одягу:
Якщо ми не стукаємо, хто ж нам відкриє? Як в тому анекдоті: "Боже, дай мені мільйон". Ти хоча б лотерею купи. Ось таким чином я. Допоки ти щось робиш, допоки й буде.
Дизайнерка вже має кілька нагород. Зокрема, призове місце на Всеукраїнському конкурсі "Створено жінками". Він для тих, хто не боїться будувати бізнес під час війни. Втім кожна перемога та кожна невдача - то лише етап у житті, каже наша героїня. Колишня дівчинка, що мріяла шити одяг, тепер має чітку мету і впевнено рухається до неї.
Анна Павлусь, дизайнерка адаптивного одягу:
Я хочу, щоб цей бренд вже був сталий, щоб були в нас шоуруми, щоб була можливість під'їхати й підійти кожному, хто потребує такого одягу. І світове визнання.
