У Києві відкрили мультимедійну виставку "Поговори зі мною" [ Редагувати ]
Почути, зрозуміти й підтримати дітей, які втратили родинне піклування. У Києві презентували мультимедійну виставку "Поговори зі мною". Основна ідея - популяризувати усиновлення та сімейні форми виховання дітей-сиріт. Їхні історії про заборони, життя без батьківської любові, обіймів та тепла - чула Ярина Марків.
У дитячому будинку нам забороняли плакати. А коли сказала слово "мама", то вперше заплакала.
Коли Каріні було 8 місяців, від неї відмовилася рідна мати. З семи років дівчинка виховується у названій родині. Спогад про суд, на якому біологічну матір позбавили батьківських прав, закарбувався у її пам'яті назавжди.
Каріна, студентка:
Судове засідання, і я стою посеред залу. І суддя каже: чи хочете ви обійняти свою дочку? Вона сказала: ні.
Відтоді Каріна переконана...
Батьки не ті, хто народили. А ті, хто виховали.
Я мрію й обіцяю сама собі, що я зроблю все, щоби якомога більше дітей могли потрапити в прийомну сім'ю або хоча б мали наставників.
Тетяна - триразова чемпіонка України з кікбоксингу, пише вірші та волонтерить, працює з дітьми, котрі, як і вона, залишилися без батьківської турботи.
Я багато пройшла. Спершу інтернат, потім ще один інтернат, потім дитячий будинок, потім прийомна сімʼя. Потім дитбудинок і все. І світ.
Наполеглива дівчина усім своїм досягненням завдячує викликам долі. Каже: вони її загартувати. А названі батьки надихнули на звершення. Попри свій складний характер Тетяна це визнає...
Тетяна, волонтерка:
Батьки, які були зі мною протягом усього шляху, вклали дуже багато, з'їла я їм печінок дуже багато. Я була та дитина, яка вміє кричати через те, що її ніхто не чув.
"Поговори зі мною". Фотопроєкт як місток взаєморозуміння між дітьми, які прожили частину свого життя без родинного тепла, і дорослими. Тобто тими, хто здатний підтримати. Кожен відвідувач може почути щемливі історії героїв проєкту, скориставшись QR-кодом. Авторка світлин - українська фотохудожниця Василина Врублевська. Реалізували ініціативу за підтримки Фундації Катерини Осадчої та Мінсоцполітики. Допомагали зі втіленням проєкту Координаційний центр з розвитку сімейного виховання та догляду дітей, Фундація Олени Зеленської та ЮНІСЕФ.
Мунір Мамедзаде, голова представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні:
Люди повинні чітко усвідомлювати, що кожна дитина має право жити у сім'ї. І це не лише право. Це можливість, яка допоможе їм бути успішними у житті.
Оксана Жолнович, міністр соціальної політики України:
Якщо це розказати через прості звичайні речі, яких позбавляється кожна дитина в інтернаті, то це зовсім інший формат сприйняття. Наше завдання - знайти якомога більше людей з відкритим серцем, які будуть готові взяти до своєї родини дитину.
Нині майже 5 тисяч українських дітей перебувають в інституційних закладах і чекають на своїх батьків. На показники впливає і війна. Об'єктивно не найкращий час для всиновлення. Та й це не головний виклик. Часто перепоною стає вік дитини.
Ірина Тулякова, голова Координаційного центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей:
У такий складний час людям важко брати відповідальність як за себе, так і за життя маленької чи дорослої людини. Насправді найбільший виклик, що люди хочуть всиновити маленьких. Дівчинку чи хлопчика, але більшість людей, які чекають на родину - це підлітки або діти старше 11 років.
Підтримка дорослого - це не тільки офіційно взяти дитину в сім'ю. В Україні є різні форми виховання, зокрема наставництво.
Катерина Осадча, телеведуча, авторка ідеї:
Можна потроху стати своїм дорослим для дитини й приїжджати до дитини в дитбудинок і ставати другом-наставником. Людина, яка хоче взяти дитину в будь-яку сімейну форму виховання, має для себе поставити питання, а що я можу дати? Чи є в мене сили? Чи даю я все своїм дітям? Чи я це роблю для себе, чи для дитини? Ми розуміємо, наскільки це важливо, щоб люди усвідомлено робили вибір.
П'ять тисяч українських дітей очікують батьківського тепла. Потребують любові й руки підтримки. І державна платформа "Україна для кожної дитини" допоможе її простягнути.
