Жодного разу не дав ворогу прорватися вперед: історія воїна [ Редагувати ]
Він стояв на захисті Бахмута, Курдюмівки та Вовчанська. За майже три роки повномасштабного вторгнення, прикордонник-розвідник Павло Скочук разом з побратимами втримали всі свої позиції й жодного разу не дали ворогу можливості прорватися вперед. Ба більше, руйнували плани окупантів і завдавали їм нищівної поразки.
Про героїчні вчинки воїнів - у сюжеті Ольги Лучек.
Павло Скочук, прикордонник:
Ми були на такій відстані, що ми чули, як вони чистять лопати об лопати від землі.
У кожному бою Павло ризикував життям, щоб розвідати плани ворога та згодом завдати нищівного удару.
Павло Скочук, прикордонник:
Я мав визначити пересування ворога, шукали бліндажі, шукали склади боєкомплектів і наносили їм ураження.
У серпні 2023 року у Курдюмівці Павло спершу як піхотинець, а пізніше як боєць повітряної розвідки, відповідає за коригування вогню. З усіх сил він з побратимами стримував ворога, щоб той ні на крок не просунувся вперед.
Павло Скочук, прикордонник:
Моніторили тропінку, куди зносили БК, звідки брали, і дивимось: йде окупант, і хлопці з мінометки випустили міну прямо йому під ноги, він впав, там в шоці, я не знаю, що там з ним було, потім одразу підірвався, побіг в хату, і там скоріш за все в тій хаті вже і залишився назавжди, але були такі випадки, що люди на фоні шоку просто продовжують свої дії, як ні в чому не бувало.
А далі квітень 2024. Дорога на Вовчанськ. Тут Павла з побратимами окупанти зустріли щільними обстрілами.
Павло Скочук, прикордонник:
Прильоти авіабомб - оце запам'ятовується понад усе, тобто й звук, ця вібрація землі, дерев, всього, що може тільки вібрувати від цього приходу, це запам'яталося найбільш за все.
І навіть коли моральний дух ставав слабким і сил було обмаль, воїни не залишали один одного.
Павло Скочук, прикордонник:
Потрібна була допомога, і він один пішов на ту позицію, вивів трьох і під обстрілами, і там ще беха заїхала кацапська, тобто дуже тісні відносини, і дуже переживаємо один за одного.
До війни Павло був тренером з більярдного виду спорту. У відпустці вперше за довгий час бере в руки не зброю, а більярдний кий. Грає з донькою, яка була його ученицею. Каже: саме цей спорт зараз його лікує і відвертає увагу від згадок про війну.
Павло Скочук, прикордонник:
От я, наприклад, коли виходжу з більярдної, і в мене була якась цікава гра, я виходжу і такий думаю, де я припаркував машину, тобто я не пам'ятаю, ви забуваєте про все.
Донька Марія розповідає, що саме вона - найбільша підтримка для свого батька. Дівчина - чемпіонка України з більярдного спорту, каже, кожне змагання подумки присвячувала саме йому.
Марія Скочук, донька прикордонника, чемпіонка України з більярдного спорту:
Звісно, я дуже пишаюсь ним, що він обороняє нашу Україну, я навіть уявити не могла, що мій тато стане військовим і мрію, щоб поскоріше закінчилася війна, та він повернувся додому, і був поряд з сім'єю.
Незабаром Павло знову повернеться на фронт. На майбутнє плани не складає, але переконаний, що перемогу сьогодні має наближати кожен.
Павло Скочук, прикордонник:
Багато підходять до мене знайомих і питають, коли ж то все закінчиться, я їм відповідаю, що воювати є чим, але нема кому, тобто коли всі встануть, візьмуть своє мужське начало, скажемо так, поїдуть на війну, оце все закінчиться.