Пройшов пекельні бої та тортури полону: історія відважного прикордонника [ Редагувати ]
Наступна наша історія про відважного прикордонника. Олександр Сухар на війні з 2014 року. Воював на всіх пекельних напрямках. В одному з останніх боїв завдав чималих втрат вагнерівцям. Історія відважного і нескореного воїна у матеріалі Ольги Лучек.
Олександр Сухар на війні з 2014 року, пройшов пекельні бої у Кремінній, Лимані, Часовому Яру та Бахмуті. Ворог лютував, коли воїну вдавалося не лише вистояти під час обстрілів, а ще й давати гідну відсіч.
Олександр Сухар, прикордонник:
4 доби ми простояли, мені дали посилення, на ранок 23 березня почув крики, вийшов, побачив пораненого представника ТРО, осколкове поранення ноги та руки, надав йому медичну допомогу.
А далі потужний артобстріл, вагнерівці займають сусідню будівлю. У стрілковому бою Олександр і ще троє побратимів трималися до останнього.
Олександр Сухар, прикордонник:
Почав їх активно обстрілювати, в один момент занадто сильно висунувся, побачив ще одного представника вагнеру з кулеметом, він, видно, чекав мене, відчув сильний жар в плечі. Зняли з мене всьо, в мене така діра, легеню видно, пів груді відірвано, пів руки відірвано.
І навіть із пораненням захисник вів бій, аж поки вагнерівець не вистрелив в притул. У полон брали лише вцілілих, решту розстрілювали на місці. Олександр видався окупантам натовським бійцем.
Олександр Сухар, прикордонник:
Достають службове посвідчення, кажуть, так стоять, ти з якої країни НАТО, шо за звание майстер-сержант, і дали команду лишити мене в живих, поки не зрозуміли хто.
З 23 березня 23 року Олександр Сухар став полоненим. Пригадує, як вагнерівці із зав'язаними очима волочили вулицями та полями, він втрачав свідомість і благав, аби його добили. А потім почалися тортури, виснажливі допити й голод.
Олександр Сухар, прикордонник:
Привели нас, там одна кімната була для хворих, там тяжкі лежали, мене і представника 93 бригади, йому зламали руку. Вони бейсбольною битою металевою, поклали руку на табуретку і просто так забивали руку. Бита загнулася і порвалася між ручкою і самою битою, потім і мені в голову цією битою дали.
Рана Олександра кровоточила, але це не зупиняло катів.
Олександр Сухар, прикордонник:
Взяв пінцет і доставав обломки автомата, приклада, одягу, я йому кажу, я нічого не відчуваю, ти там колупаєшся, а я нічого не відчуваю, хочу бачити, а він нє, він брав тупо шприц, задував ту мазь в грудь, в руку, на третій перев’язці подивився, поняв, шо зря я подивився, коли те все побачив, то зразу потемніло в очах, погано стало.
Захисник згадує, тоді здавалося, що тортури не закінчаться ніколи. Він бачив страждання інших полонених, знав, що у пакетах виносили тих, хто не витримував знущань. Його стан погіршувався, кожна наступна мить могла стати останньою. Та 16 квітня за ним і за іншими важкопораненими прийшли. Зібрали понад 100 українських військовослужбовців і повезли у невідомому напрямку.
Олександр Сухар, прикордонник:
Там якийсь такий мостік був, доходимо трошечки дальше: зразу такий крик, Слава Україні, це я не знаю, це такий ковток повітря був. Половина розплакалася.
24 дні полону Олександра були позаду. А далі операція та реабілітація.
Олександр Сухар, прикордонник:
Проснувся я від того, шо хтось кричить і трусить мною Саня-Саня, я ще від наркозу не відійшов, побратим з донецького загону, сидить і кричить: я сказав мамі, ти не можеш умереть, я тебя искал. Сидів він біля мене до 11 години, дивився на мене, йому на телефон пів України дзвонили.
Олександр повернувся до лав Прикордонної служби України, зараз він просить всіх небайдужих українців підтримати побратимів, котрі на фронті.
Відкритий збір на РЕБи та комплекси FPV-дронів, поточний ремонт техніки: https://send.monobank.ua/jar/5cQy3zsGGd
Олександр Сухар, прикордонник:
Армія потребує РЕБи, ФПВ, зараз війна така, шо не підеш просто з автоматом. А народ вже втомився, але народ не розуміє, як там хлопцям, які не втомлюються, тут всім вже стає байдуже, ефект звички, тут всі звикли, там то все міняється, ну, крім нас.
