Іранський режим наступний: чи вплине ситуація в Сирії на Тегеран [ Редагувати ]
Іранський режим наступний у черзі. Після падіння Сирії, Тегеран опинився у найслабшій позиції за 45-річне існування ісламської республіки. Панівний режим терміново переосмислює безпекову політику. Чи можливі в країні масштабні протести проти брутального режиму Аятола та повалення влади - думки аналітиків збирала наша міжнародна оглядачка Світлана Чернецька.
Повалення сирійської влади стало неабияким ударом по Ірану. На допомогу близькому союзникові Асаду, Тегеран прибіг ще до втручання росії, у 2011-му під час протестів Арабської весни. Це вони переросли у громадянську війну в країні. До Сирії Іран відправив і безпосередньо армійців, і різноманітні збройні формування. Він надавав зброю та пальне, загалом у режим Асада вклав близько 50 мільярдів доларів. Та й взагалі із Сирією в Ірану завжди було багато спільного. Обидва авторитарні режими, де придушувалися навіть натяки на опозицію, масово арештовували незгідних, катували людей та безкарно страчували.
Мейр Джавендафар, професор іранської політики:
Тегеран стурбований наслідками падіння режиму Асада. Бо так само, як і в Сирії, там панує антизахідний режим, так само, як і Сирія, Іран під санкціями. Ще одна схожість - це обидва антиізраїльські режими. Тож іранська влада дуже уважно вивчатиме уроки Сирії. Бо вже є люди в Ірані, які кажуть, що режим Асада впав через те, що не прислухався до свого народу. І натякають - таке саме відбувається в Ірані.
Кемерон Хансарінья, віцепрезидент Національної спілки за демократію Ірану:
Сирія та режим Башара Асада були одним із найважливіших компонентів так званої "Вісі опору" Ірану, після того, як Хезболлу та Хамас фактично знищили. Отже, втрата Сирії - це істотний відкат для Ірану. У самому Тегерані старші командири взагалі часто називали Сирію "провінцією Ірану", настільки важливою вона була для них. І той факт, що Сирія впала так швидко і майже без опору - це значний удар по впевненості Ірану.
Перемога повстанців у Сирії стала ще одним цвяхом у труну так званої "Вісі опору" Ірану. На її побудову він витратив кілька десятиліть. Ця вісь складалася з Хамасу у Газі, Хезболли в Лівані, Асада в Сирії, шиїтських бойовиків в Іраку та хуситів у Ємені. За останній рік ця мережа зазнала нищівних ударів, насамперед від Ізраїлю. Сирія була важливою для Ірану ще й тим, що надавала наземний шлях для перевезень смертельної допомоги союзникам. Тепер цей основний маршрут недоступний. Сирійський приклад може також стати натхненням для мільйонів іранців, незгідних із владою. Люди обурюються, що режим вливає шалені гроші у закордонні конфлікти, коли в країні безробіття та висока інфляція. Остання велика хвиля протестів прокотилася країною у 2022-му. Після того, як поліція забила молоду жінку до смерті за неправильне носіння обов’язкового головного убору, хіджабу. За диктаторською методичкою, протести жорстоко придушили. Але незгода залишилася.
Мейр Джавендафар, професор іранської політики:
Найважливіше питання - чи готовий народ Ірану до насильницької революції проти режиму. Бо багато людей в країні, я осмілюся сказати, що 80%, хочуть повалення режиму. Але питання в тому, чи готові вони ризикувати бути закатованими так само, як це було за Асада в Сирії, який знищив 500 тисяч власних громадян.
Кемерон Хансарінья, віцепрезидент Національної спілки за демократію Ірану:
Ми, мабуть, не побачимо падіння іранського режиму одразу услід за режимом Асада завтра, післязавтра чи за два-три місяці. Не хочу вдаватися в прогнози, але протести 2022 року не були унікальними. Раніше було багато виступів проти режиму з багатьох причин: насамперед, через економіку, але й через інші через соціально-політичні проблеми теж. А зараз бачимо щодня додається ще якийсь прошарок суспільства, незадоволений владою. Та історія Асада показує, що навіть найбільш репресивні режими можуть впасти.
Хоча не варто одразу списувати іранську владу, кажуть аналітики. Режим Аятола показав себе витривалим і міцним. Але факт, що керівництву терміново потрібно переосмислювати усю безпекову політику. Бо покладатися на викохану "Вісь опору" вже не доводиться. І по суті, перед Тегераном зараз вибір: або йти на угоду зі США, або пришвидшити ядерну програму. За підрахунками Заходу, зараз Іран може збагатити уран до 60% чистоти. А для атомної бомби потрібно 90. І за прогнозами, досягти цього він зможе за тиждень, хоча значно довше, до року, піде на виготовлення боєголовки та системи доправлення. У будь-якому разі, після повалення сирійського режиму, Іран залишився наодинці з собою. А ще невідомо, чого далі чекати від Ізраїлю, який нібито не відкидає можливості вдарити по ядерних об’єктах країни. Так само незрозуміло, якої політики дотримуватиметься наступний президент США Трамп. Бо в його команді теж розглядають імовірність військових дій проти Тегерану, щоби не дати створити ядерну зброю.
