Катували та морили голодом: що пережив у полоні морпіх [ Редагувати ]
Катували, морили голодом, намагалися випалити татуювання - і це лише частина тих жахіть, через які довелося пройти герою нашого наступного сюжету в російському полоні. У неволі Юліан Пилипей, боєць 36-ї бригади морської піхоти, провів майже два з половиною роки. Що довелося пережити та де знаходив сили, щоб витримати усі випробування, історію морпіха чула команда "Подробиць".
Я кайфував від цієї роботи. Як на полігоні, як в мирному житті, на пункті постійної дислокації, так і під час широкомасштабки, під час виконання задач.
Морпіх, командир мінометної батареї. До війни Юліан Пилипей, хоча й не цілеспрямовано, але готувався ще змалку. Потайки від батьків пішов до військової академії, був одним із найкращих на курсі, брав участь у багатьох міжнародних вишколах. Кілька бойових операцій за часів АТО. Та найголовнішою подією його довгого армійського шляху стало повномасштабне вторгнення росії.
Юліан Пилипей, звільнений з полону:
За декілька днів до війни ми говорили, Юлік, що буде? Я кажу, такого тягла вони не отримували всю свою історію. Повір, якщо вони наважаться піти, вони відхоплять максимально плотно. Просто максимально.
Інтенсивність боїв на Маріупольському напрямку в перші дні була просто пекельною. Підрозділ Юліана працював цілодобово. Але ворог інтенсивно тиснув - за півтора тижня ситуація стала критичною.
Юліан Пилипей, звільнений з полону:
Нам довелось там розтягувати оборону. Щоб ви розуміли: продукти закінчуються, люди закінчуються, якби це цинічно не звучало. Боєприпаси закінчуються. Стояли вже заготовлені коктейлі молотова. Тому що, ну, стріляти там вже майже не було чим. Тобто ми вже готові були полити пляшками, як на Майдані. І тоді було зрозуміло, бо незадовго до цього вони уразили наш склад з БК, тобто зменшили нашу здатність там триматися. Що треба щось робити або буде капець.
Зберегти життя своїх людей - стало головним завданням для Юліана. Вирішив прориватися в Запорізьку область, щоб об’єднатися з іншими підрозділами. На виїзді з Маріуполя бійці потрапили в засідку. Їх узяли в полон.
Юліан Пилипей, звільнений з полону:
Коли потрапили в Оленівку, коли була прийомка, от виходиш з автобуса, четверо тебе зустрічають. Потім ти пішов по цьому коридору, там сидиш. Обручку зняли. Все, що можна, в тебе летить, сидиш, ноги трясуться. Все, потім тебе роздягають, переписують. Там теж зустрічають. Лови міну - така книжка. І ти вже потім роздягаєшся, тебе ногами, руками... тебе перевіряють. А татуювання... Вони бачать татуювання, і ти, ого...
росіяни просто оскаженіли, коли побачили на нозі Юліана герб України.
Юліан Пилипей, військовослужбовець:
Перше, де я отримав за герб, це був Таганрог. Це був дагестанський чи чеченський спецназ воєнізований. Татуировки есть? Показуєш... Герб?? І тебе починають лупити, як кажуть, не торкаєшся землі. Будешь ету татуіровку сводить. Та не буду... Тогда ми будєм сводіть. Ну, і знаєте, це лазерне випалювання... Але воно ж так не працює. Не випалюється герб електрошокером.
Кожен день у російському полоні - це фізичні катування й психологічні тортури. Юліан ще й командир, тож постійні допити. російське псевдоправосуддя, зокрема, звинувачувало його у розстрілі цивільних у Маріуполі.
Юліан Пилипей, звільнений з полону:
Приходить мені одне із перших, що я віддав наказ за свідченням якихось двох людей, яких в мене ніколи не було підпорядкування, яких я реально перший раз в житті чую їхні прізвища. Каже, ти дав наказ їм розстріляти вісім цивільних осіб. Я кажу: я що, маніяк якийсь? Як ви собі уявляєте людину, яка має віддати наказ розстріляти тупо вісім цивільних осіб? І ще я сховав трупи, десь в камінні закопав... Вимагали, щоб я це сказав. Кажу: ну нє, я не буду такого підписувати, це дурня.
Після таких допитів Юліан кілька днів не міг піднятися. Зрештою українському командирові присудили майже 50 років в'язниці. Попри всі жахіття, Юліан віднайшов у собі сили не впадати у відчай.
Юліан Пилипей, військовослужбовець:
Якісь там хлопці постійно будують бізнес-плани, так, що буду робити, коли повернусь, куди поїду. Не знаю, я так само бував, коли не було книжок, просто закрив очі й подорожував з дружиною. Просто ми дуже любимо багато їздити, подорожувати. Я просто закривав очі і все. І ми об'їздили, напевно, все, що я тільки собі міг придумати, все от. Ти придумуєш до дрібнички. І ти просто так закриваєш навіть на деякий час, забуваєш, що ти в полоні. Листи. Мені прийшло два листи. Це капець. Це просто новий подих. Ти прочитав той лист, ти його вивчив на пам'ять. Ну, я його як побачив, реально, ну, просто пішли сльози. І ти стоїш просто. Ти відчуваєш запах своєї дружини. Тому що вона побризкала своїм парфумом. І ти... Ти його на пам'ять вивчив. Ти згадуєш ці слова, що там пише. Що вони знають про тебе. Що вони думають. І це стільки сил дало.
П'ятниця тринадцятого - лиховісна для багатьох дата, для Юліана та його родини стала чи не найщасливішою. У вересні боєць ступив на українську землю. І перше, що зробив, зателефонував дружині.
Юліан Пилипей, військовослужбовець:
Ти просто два з половиною роки цим жив. І ти просто чуєш її голос. Ну, я не знаю. Це неможливо передати. Це просто неможливо передати. Ти чуєш її голос. І ти такий, ого, все... Але потім ще місяць десь в себе приходив. Не міг розуміти. Дуже боявся, що заснув і це все сон. Бо там часто таке снилось, що це реально дійсність. А ти просинаєшся в камері...
Психологічна підтримка, медичні та юридичні послуги. Усе найнеобхідніше для людини, яка пережила полон, а також для родин полонених - містить нова онлайн-платформа "На зв'язку".
Олександр Кутков, начальник Центрального управління цивільно-військового співробітництва Генштабу ЗСУ:
Була зроблена доповідь Головнокомандувачу, що нам необхідно зробити інформаційно-комунікаційну систему для акумуляції всіх зацікавлених сторін задля організації роботи служб супроводу для того, щоб воно було більш ефективно. Всі зацікавлені структури органів державної влади, бізнес, органи місцевого самоврядування, волонтерські організації, благодійні фонди в одному місці. Виходить, що всі якось переживають, допомагають, проте все це було якось не скоординовано, не врегульовано навіть по напрямках - хто і що може взяти на себе.
Юліан нині перебуває на реабілітації. А думками, навіть попри довгоочікуване повернення в Україну, зі своїми хлопцями. З тими, хто досі у ворожому пеклі.
Юліан Пилипей, військовослужбовець:
Треба кричати на весь світ, не знаю, як завгодно. Заберіть їх, дістаньте звідти, поверніть, обміняйте, я не знаю, тиснути... Купа способів, які потрібно використовувати для того, щоб хлопців звідти діставати. Вони заслужили повернутись додому, і два з половиною роки - це надто багато. В таких умовах полон вбиває. Я знаю це на своєму прикладі, тому що морпіх 36-ї бригади в моїх руках загинув через дистрофію, через катастрофічну втрату ваги, деякі хлопці помирали від побиттів, від внутрішніх кровотеч, і так далі. І це вбиває. Дякувати Богу, що вони зараз там живі, але полон - це нічого доброго немає. Потрібно їх забирати, вони заслужили на славу. Це головний меседж.
Свідчення українських захисників, які повертаються з російської неволі, стають частиною доказової бази воєнних злочинів рф. Їх документують у Координаційному штабі, Офісі Генпрокурора і передають до Міжнародного кримінального суду.
Петро Яценко, речник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими:
Понад 94 відсотки українців, які перебували в російському полоні, вони твердять, що так чи інакше, вони зазнали тортур і знущань. Це говорить про те, що це комплексна політика, це свідома політика російської державної влади щодо поводження з українськими військовослужбовцями. Ці цифри підтвердженні також міжнародними експертами, міжнародними комісіями.
За інформацією Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, у російському полоні з 24 лютого 22 року загинули щонайменше 169 військовослужбовців та 15 цивільних. Реальна цифра може бути в рази більшою.