Втратив ногу через ворожу міну: історія піхотинця [ Редагувати ]
Коли йому було 11, батько пішов на війну. А в 19 років Володимир Тимофійчук і сам вирішив стати на захист країни. Піхотинець воював на Авдіївському напрямку, потім - на Курщині. Там через ворожу міну втратив ногу. Попри все, прагне повернутися на фронт. Його історію розповість Ольга Лучек.
Володимир Тимофійчук, військовослужбовець:
Я пішов спокійно, да, страшно було, але я знав, що докажу собі в першу чергу, що я теж можу.
Вперше Володимир вийшов на бойові позиції у 19 - на пекельному Авдіївському напрямку.
Володимир Тимофійчук, військовослужбовець:
Починає свистіти над вухами, я не розумію, що зі мною робиться, стою просто і дивлюся. Командир мене забирає, ми їдемо, у мене такий запал в бронежилеті з автоматом, і ти йдеш, і ти дивишся на ті всі розрухи, і думаєш, тут колись люди жили.
Боєць пригадує: ті найперші бої припали на люті морози. Холод буквально пронизував тіло.
Володимир Тимофійчук, військовослужбовець:
Ти в бронежилеті, в куртці, накриваєшся чимось, щоб зігрітися чимось, бо ти не можеш зігрітися. Ти коли зігріваєшся, то ти розумієш, шо тобі зараз вставати і знову назад йти на позицію.
Було складно. Та у найважчі моменти підтримував батько. Сама думка, що він теж воює - додавала сил.
Володимир Тимофійчук, військовослужбовець:
Тато писав, як ти, шо ти, та й я подзвонив йому, кажу стріляють, убивають, тато такий, а я тобі казав, казав, кажу та все нормально, поговорили, поговорив з татом і мені стало від цього легше.
Далі були бої на Курщині. Там, у селищі Тьоткіно, Володимир і натрапив на ворожу міну.
Володимир Тимофійчук, військовослужбовець:
Чую взрив, я падаю, дивлюся, а п'ятка на мене дивиться, я розумію, все, друже, ампутація, живи з цим, хлопці швидко відреагували, мені турнікет наклали, всьо дуже бистро було, відтягнули мене у посадку. А в тій посадці вдарив КАБ, вона горить, а з мене крові тече море і получається бистро під'їжджають хлопці, мене кладуть на тачанку, їдуть.
Під час евакуації Володимир знепритомнів. А повернувся до тями вже після ампутації.
Володимир Тимофійчук, військовослужбовець:
Відкриваю очі, припіднімаюсь, хоча я сил не маю, дивлюся нога перемотана і ноги немає. Це для мене був настільки шок, я нічого не хотів, проснувся в час ночі, і до наступного ранку я не спав.
А далі було 5 складних операцій та виснажливе лікування. Втім, воїн не занепав духом. І щойно отримав протез, почав робити перші кроки. Зараз, після двох тижнів тренувань, його хода впевнена.
Володимир Тимофійчук, військовослужбовець:
Ці всі горби, особливо підніматися - тяжко, дуже тяжко, але воно вже пройшло і я зараз розумію, що якби в той час я себе жалів, то воно б зараз так не відбувалося, так як я хочу собі спокійно походити. Я зараз спокійно можу по парку походити, сісти на громадський транспорт і поїхати.
Поки що Володимир відновлюється і набирається сил, та після реабілітації планує знову стати на захист своєї країни.
