У Львові зустріли збірну ветеранів після повернення з Ігор нескорених [ Редагувати ]

Збірна України посіла третє місце в медальному заліку Ігор нескорених-2025, що відбулися у Канаді. Це один з найкращих виступів наших захисників і захисниць. Цьогоріч Україна представила найбільший склад у своїй історії – 35 військовослужбовців. Утомлені, але щасливі – цієї ночі вони нарешті повернулися на батьківщину. Першою їхньою зупинкою став Львів. Там ветеранів-спортсменів зустрічав наш Роман Гаврилів.

Майже 40 годин дороги з канадського Ванкувера додому. На Львівський вокзал щойно приїхав автобус з українською збірною нескорених. Тридцять п'ять спортсменів-ветеранів пройшли під оплески у фоє вокзалу. На честь героїв лунав і гімн України.

Серед учасників турніру був і Олексій Притула з Одеси. Він виконував обов’язки бойового медика й у 2022 дістав поранення, саме коли евакуйовував побратимів. Після довгої поїздки є втома, але враження від ігор у Канаді – сильніші.

Олексій Притула, ветеран російсько-української війни, учасник Ігор нескорених:

Я хочу навести цитату Ліни Костенко з поеми "Берестечко": "Ми – хто за кого, ми – не хто кого". І це стосується не тільки взаємовідносин усередині команди, це стосується відносин серед команд інших країн. Бо там є конкуренція, звісно, але вона здорова, і ми всі дуже радіємо за перемоги інших країн так само.

Олексій виступив у змаганнях з гірськолижного спорту, керлінгу, скелетону і веслування на тренажері.

Олексій Притула, ветеран російсько-української війни, учасник Ігор нескорених:

Я взагалі не спортсмен. У своєму житті я ніколи не цікавився спортом, активно ним не займався – усе було на рівні спортзалів. А зараз усе сильно змінилось. Я в якомусь сенсі, часто про це кажу, живу навіть цікавіше, ніж до отримання поранення.

Ветерана з Волині Сергія Гордієвича до участі в Іграх спонукала дружина. У Ванкувері чоловік узяв золоту медаль на гірських лижах.

Сергій Гордієвич, ветеран російсько-української війни, учасник Ігор нескорених:

Золота медаль – усі очікують, що я займався досить довгий період, але насправді ми з моїми тренерами у Буковелі займалися лише три повних дні, тобто на сидячих лижах я займався три повні дні в Буковелі. І три дні в Канаді з канадськими інструкторами.

Проте виходило опанувати лижі не відразу. Перші два дні занять були найтяжчими.

Сергій Гордієвич, ветеран російсько-української війни, учасник Ігор нескорених:

Я телефонував дружині й з чистим серцем казав: "Це не моє, я цього не здолаю". У мене не виходили ні повороти, ні пригальмовування, абсолютно нічого. Тільки завдяки їй я переборов себе і почав жити далі активним життям.

38-річного сапера з Харкова Михайла Тарасенка теж підтримувала сім’я – на трибунах дружина Ксенія стежила за кожною грою.

Ксенія, дружина ветерана російсько-української війни:

У нас була шалена енергетика, ми всі підтримували. Наша група підтримка, на мій погляд, була найкраща з усіх країн. Там така була енергетика, що ми перекрикували всіх. Ми так підтримували хлопців – мені здається, як ніхто не підтримував.

Михайло в складі команди з волейболу сидячи здобув бронзу. Каже: суперники були сильні, але наші склали гідну конкуренцію. До поранення двох ніг про Ігри нескорених не знав узагалі, але вирішив спробувати себе у відборі.

Михайло Тарасенко, ветеран російсько-української війни, учасник Ігор нескорених:

Ви знаєте, у мене в першу чергу, коли я побачив новину про те, що я потрапляю в збірну – я писав тим людям, з якими я познайомився на Національних відборах, я писав їм: "Я не знаю, чому ви не потрапили? Ви повинні були потрапити, не я!" Такі були думки.

Загалом українці здобули 30 нагород. У медальному заліку наша збірна поступилася лише бійцям зі США й Австралії. Це другий найкращий результат за всю історію виступів українських ветеранів.