Під вогнем, але живе: як місто-герой Харків стоїть три роки війни [ Редагувати ]
Незламний Харків. Три роки тому 6 березня 2022 на 11-й день героїчної боротьби Харків отримав почесну відзнаку "Міста-героя України" за стійкість містян у відсічі збройній агресії росіян. Свій статус харків’яни підтверджують щодня. Більше про це розкаже Світлана Шекера.
Перші дні повномасштабного вторгнення. Вибухи. Багатоповерхівки у вогні. Люди у підвалах і перші жертви.
Містяни масово виїжджали з напівоточеного Харкова. Волонтерка Марія Зайцева з перших днів вирішила залишитися в місті. І почала допомагати іншим.
Марія Зайцева, волонтерка:
Комендантська година була до третьої дня. В супермаркетах була черга просто величезна. Я була вагітна, я з дитиною, старшим сином, приходили в супермаркет, все скуповували, тому що вагітну пропускали без черги. Все скуповували, телефонували чоловіку, чоловік під'їжджав на бусику, вивантажували 10 візків їжі, всього, розвозили там по лікарнях і так далі.
Чоловіки приходили у військкомати й просили зброю. Ось тут, у приміщенні машинобудівного ліцею, усіх охочих записували до тероборони.
Ігор Кіфаренко, начальник штабу 113-ї бригади ТрО:
Три роки тому на цьому місці здійснювалось формування 113-ї бригади, тобто люди приходили з військкомату або самі приходили як добровольці, ми їх оформлювали, переодягали військову форму, і потім розподіляли по підрозділах, у батальйони, в управлінні бригади.
На четвертий день великої війни росіяни на "Тиграх" змогли прорватися в місто. Висадилися й засіли в школі. Оборонці їх знищили. І тоді з початку березня 2022 росіяни почали завдавати по нескореному Харкову ракетних та авіаударів.
На кільцевій дорозі окупантові не давали зайти в місто і курсанти-танкісти – 20-річні хлопці, які разом зі своїми викладачами вели запеклий бій.
Андрій Третяк, заступник начальника факультету озброєння та військової техніки інституту танкових військ НТУ "ХПІ":
У нас більшу частину цих екіпажів складали офіцери, сиділи за командирів танків, а курсанти п'ятого курсу сиділи за операторів, навідників і за механіків-водіїв. Ну, скажу вам так, їм було стидно показати мені, що вони бояться, мені було стидно показати їм, що я боюсь, тому іншого вибору у нас не було.
У перші дні весни 22-го центральні вулиці вже були в руїнах. Шостого березня президент Володимир Зеленський надав Харкову почесну відзнаку "Міста-героя України". Усі три роки повномасштабної війни ворог без упину атакує. Мститься, що харків’яни не відкрили йому брами. Чи не щодня б'є ракетами, авіабомбами, а нині безпілотниками по житлових будинках, інфраструктурі та історичних пам’ятках. Постійно звучать сирени.
Нині тут продовжує жити, працювати та навчатися понад мільйон людей. Пошрамований, але непохитний Харків приймає переселенців із прифронтових сіл і сусідньої Донеччини. А люди підтверджують: це місто – їхній герой.
В’ячеслав, харків’янин:
Думаю, що так. Бо відстояли. З Циркунів бої були жорстокі, і відстояли. Тому я кажу, це правильно. Гадаю, що він заслужив.
Марія, харків’янка:
Для мене герой. Ну, я - харків'янка. У мене Харків як, я не знаю, як це пояснити, але для мене Харків - це місто, яке дає мені дуже багато можливостей. І навіть попри війну. Все одно ці можливості зберігаються.
Євген, харків’янин:
Ми стоїмо тут, ми працюємо, ми трудимося. Тобто - нас скільки? Півтора мільйона у місті, уявляєте? Ну, до русні 70 км, так? Ми тут спокійно. Дякую, дай Боже, здоров'я нашим військовим, що ми тут є. Щодня трах-бах, звісно, над головою літає, а я йду на роботу.
