Альтернативи "Starlink": чи здатна Європа створити власну розвідувальну мережу [ Редагувати ]
Парламентарії в Німеччині закликають створити власну розвідувальну мережу Євросоюзу. Про посилення європейських спроможностей заговорили після рішення Вашингтона зупинити доступ України до розвідданих США.
Наскільки Європа залежна від американської розвідки і чи здатна замінити потужності Штатів - розповість наша міжнародна оглядачка Світлана Чернецька.
Розвідувальні дані США виконують критично важливу роль від самого початку війни та й задовго до того. Бо саме Вашингтон попередив про неминучий повномасштабний напад росії. Але Київ - далеко не єдина столиця, яка покладається на розвіддані Сполучених Штатів. Уся Європа залежить від завчасних попереджень від Америки для відстеження терористичних загроз, кібератак та шпигунських мереж.
Саме завдяки американській розвідці вдалося запобігти масовим вбивствам у Німеччині у 2007-му. ЦРУ перехопили електронні листи ісламістів "Зауерландської групи". Терористи зібрали 700 кілограмів вибухівки й планували детонувати кілька машин. Виконавців затримали на гарячому.
А минулого серпня ЦРУ попередило австрійських колег про планування терористичної атаки на концерті Тейлор Свіфт. Тур співачки у Відні скасували, прибічників ІДІЛу, які готували масовий напад, арештували.
Після призупинення доступу Києва до розвідданих США, європейці задумалися, чи здатні впоратися вони самотужки раптом що.
Бледдін Бовен, доцент кафедри астрополітики Університету Дарема (Велика Британія):
Дійсно стало важче зараз, коли ставлення в Сполучених Штатах змінилося. Тож це дійсно спонукає до переосмислення по всій Європі. Тому що, звісно, якщо ви збираєтеся витрачати величезні гроші на складне обладнання, то не хочете мати союзника, який корегуватиме, як його використовувати.
Коли справа стосується саме військової розвідки, то насамперед йдеться про вид з космосу. Саме так відстежуються злети винищувачів та запуски ракет, масові переміщення армії та зведення командних бункерів. Зараз на різних навколоземних орбітах понад 10 тисяч супутників. Найбільше комунікаційних, це, зокрема, і "Старлінки" Маска, також навігаційні та для спостереження за Землею. Окрема категорія - саме військові супутники.
Джуліана Зус, аналітикиня з космічної безпеки в Інституті міжнародних та безпекових справ (Німеччина):
Очевидно, що військові вимоги дуже відрізняються від цивільних, тому що потрібне постійне покриття, потрібні супутники, які потенційно здатні переміститися дуже швидко, приміром, якщо потрібно переконатися, що вони фіксують певний регіон. І, очевидно, що потрібна певна швидкість прольоту, яка дає можливість фактично оцінювати ситуацію з певними інтервалами, особливо якщо спостереження за дуже динамічними речами, такими як пересування військ чи будівництво військової інфраструктури. Бо якщо супутник використовується для ідентифікації цілей - не можна покладатися на застарілу інформацію.
І тут Вашингтон абсолютний чемпіон. За кількістю американських супутників в космосі не зможе зрівнятися не те, що жодна із європейських країн, а навіть усі вони разом взяті. Навіть при підкріпленні Канади, Австралії та Нової Зеландії.
Точних даних щодо кількості військових супутників в космосі немає. Це надто чутлива інформація під грифом "таємно". Але за зведеними підрахунками різних груп, зараз на навколоземній орбіті близько 600 військових супутників. Майже половина із них - американські. 157 - китайські, 110 - російські. Якщо подивитися на Європу, то найбільше супутників французьких - 17, Італія має 10, Німеччина - 8, Британія - 6. Ще кілька десятків країн мають по 1-2 військових апарати.
Бледдін Бовен, доцент кафедри астрополітики Університету Дарема (Велика Британія):
Сполучені Штати змогли досягти якості та кількості в космосі. Національне розвідувальне управління давно шукає найкращі системи, найкращі зображення із супутників, найвищу якість, системи з найвищою роздільною здатністю, їх загалом менше, але це надзвичайно потужні, цільові системи. А тепер це доповнюється комерційними постачальниками, які забезпечують нижчу якість, але набагато більш постійне та повторюване покриття.
Насправді порахувати, скільки в космосі супутників, які можна використати для військових потреб, дуже складно. Бо теоретично будь-який апарат, який показує зони затоплення після повені чи ріст врожаю, так само може показувати накопичення військ. А крім того, в космосі чимало так званих транснаціональних супутників, якими користуються одразу кілька країн. Тобто за необхідності, Європа могла б знайти додаткові "очі" на орбіті. А от як обробити новий масив інформації - набагато складніше завдання.
Джуліана Зус, аналітикиня з космічної безпеки в Інституті міжнародних та безпекових справ (Німеччина):
Європа не має налагоджених процесів, щоб повноцінно опрацьовувати інформацію, яка надходить. Тобто, коли щодня почнуть надходити безліч супутникових зображень, бо багато комерційних партнерів, зможуть заповнити прогалину в короткостроковій перспективі, принаймні. Але всі ці зображення потрібно оцінити.
Бледдін Бовен, доцент кафедри астрополітики Університету Дарема (Велика Британія):
Зібрати інформацію - це одна справа, але наявність достатньої кількості людей для аналізу даних - це інша. Проблема також і правильно використати ці дані. Загалом у Європі не так багато аналітиків, ані у війську, ані в уряді, службах безпеки чи навіть в приватному секторі. Для цієї справи потрібні професіонали, які мають багато років досвіду за плечима, щоби правильно обробляти супутникові дані.
Ще до приходу Трампа в Білий дім Європа розуміла, що має прогалини в розвідувальній сфері. Головна проблема - гроші. Для виготовлення військових супутників, запуску і обслуговування потрібно сотні мільйонів доларів. Лише днями Париж запустив в космос новий розвідувальний апарат CSO-3. Він здатний робити знімки поверхні землі у 3D-форматі із надвисокою роздільною здатністю. Що цікаво: два попередники цього супутника у 2018-му та 2020-му роках запускали російськими ракетами "Союз". Після повномасштабного вторгнення довелося терміново шукати альтернативу. Щось схоже може чекати американських виробників.
Бледдін Бовен, доцент кафедри астрополітики Університету Дарема (Велика Британія):
Тож французька ідеологія "голлізм" виявилася досить хорошим страхуванням, принаймні для французів. Тому що, якщо виробництво відбувається в Європі, без використання американських компонентів або без будь-якої участі США, то США не зможуть контролювати те, що ви робите з цією системою. Отже, неамериканські системи розвідки й спостереження не залежать від американських примх.
Адже справа не лише в доступі до даних з космосу. За бажання надскладні літаки раннього виявлення та спостереження AWACS Вашингтон може перетворити на лоукости. Якщо вимкне електронне обладнання, виготовлене в США.
Джуліана Зус, аналітикиня з космічної безпеки в Інституті міжнародних та безпекових справ (Німеччина):
Якщо ми думаємо про військову автономію, то список необхідних змін може і не нескінченний, але це дуже довгий список того, що потрібно зробити Європі з погляду розбудови власної інфраструктури. Ми так звикли працювати рука в руку з американцями, що дуже багато процесів потрібно буде роз’єднати. І це також означатиме позбутися американського досвіду, якого нам буде бракувати.
За попередніми підрахунками, якщо Вашингтон припинить усю військову співпрацю з Європою, то для стримування росії європейцям знадобиться ще мінімум 300 тисяч вояків та додаткових 270 мільярдів доларів на рік на військове виробництво.
