Підтримка ВПО в Україні: як держава допомагає людям [ Редагувати ]
Їх називають ВПО - вимушено переміщеними особами. Це люди, які через війну залишили рідні домівки та втратили майно. Статусу ВПО набувають ті, хто переїхав з прифронтових регіонів та залишився в країні. Таких зараз понад 4,5 мільйони людей.
Попри виплати від держави, різноманітні програми щодо фахового перенавчання, у них залишається головна проблема - відсутність власного житла. Тему продовжить Євген Лесной.
Олена - вчителька української мови з Донеччини. Уперше за кілька років узялася за улюблену справу. Посадила квіти.
Олена Аверкина, переселенка зі Святогірська Донецької області:
4 квітня 2022 року ми переїхали з міста Святогірськ, бо було дуже страшно. Був прильот, ми ледве не втратили доньку і дуже страшна була ніч. І на другий ранок ми поїхали. Будинок повністю знищено. Згоріли всі квартири.
Цей модульний будинок для родини Олени - можливість отримати хоча б якийсь, хай навіть і тимчасовий, але прихисток.
Олена Аверкина, переселенка зі Святогірська Донецької області:
Ми коли жили на квартирі, платили 7 тисяч, плюс комуналка, а з першого січня нам хозяйка сказала 10-12 тисяч, плюс комуналка. Тому як нам зателефонували - ми одразу сюди й переїхали.
Пані Ольга з чоловіком - пенсіонери. На початку осені 2024 виїжджали з-під Куп'янська.
Ольга Ткач, пенсіонерка, переселенка з Харківщини:
Вивезли нас волонтери, приїхали, ніби для нас був будинок знайдений. Але поки ми приїхали, його заселили вже військовими. І ми подзвонили знайомим. Нас дві сім'ї, будь ласка, приїжджайте. Хочете приїжджайте. Це вони нам знайшли цей будиночок.
Безліч відео в соцмережах, як волонтери та військові вивозять з-під обстрілів пенсіонерів. А ось їхнє подальше життя часто залишається за кадром. Комусь, умовно, пощастило.
Ольга Ткач, пенсіонерка, переселенка з Харківщини:
Кухню переробили повністю, підвели воду, все, туалет є і в будинку, є і на вулиці.
Ірена Лісова - голова селища Гришківці, на Житомирщині. Усі три роки, що триває повномасштабна війна, опікується переселенцями.
Ірена Лісова, селищний голова Гришківців:
Взагалі, спочатку повномасштабного, ми прийняли близько тисячі внутрішньо переміщених осіб. А на сьогодні залишається 177. Дуже багато з Бахмута, з Покровська, з Лисичанська, зі сходу України. Ці люди, які проживають у нас в Прихистку.
Серед тих 177 людей окрема категорія - діти. І не просто, а з дитячих будинків сімейного типу.
Ірена Лісова, селищний голова Гришківців:
Спільно з фундацією Олени Зеленської, облдержадміністрації, райдержадміністрації, і нас, і Республіки Естонії. Найголовніше, це їхнє було фінансування. Нам вдалося побудувати дитячий будинок сімейного типу. Там проживає родина і семеро діток. Вони вже знайшли тут роботу, батьки.
На порозі будинку нас зустрічає батько. Діти вдома розповідають про досягнення. Медаллю за спортивні змагання - нагороджені уже тут.
На змагання по карате з займанням. Друге місце. Перше місце по гандболу пліч-о-пліч.
Цей дитячий будинок сімейного типу переїхав з Костянтинівки, що на Донеччині. На Житомирщину потрапив не одразу.
Анастасія Мельник, мати-опікунка в дитячому будинку сімейного типу:
Муж колись служив в Кривому Розі. І нам його друг надав квартиру безкоштовно, трикімнатну. А потім ми намагалися близько двох місяців винаймати житло. Але коли чули, скільки у нас дітей, нам відмовляли.
Батьки-опікуни з названими дітьми тут уже майже три роки. І лише зараз стали почуватися як удома.
Анастасія Мельник, мама-опікун в дитячому будинку сімейного типу:
Важко було розуміти, що ми не повертаємося додому. І ми бажали повернутися додому. Але зараз ми бачимо, що ситуація ускладнюється кожного дня. І ми не можемо повернутися. Тому ми вже, так би мовити, змирилися.
А ось інша родина, так само дитячий будинок сімейного типу, досі чекає на повернення. Мешкають вони у приміщеннях муніципальної власності, яку будували ще до початку повномасштабного вторгнення. Саме для сімейного дитячого будинку. У Гришківцях лише три місяці. Перебралися із Херсонщини.
Емма Гончарова, мати-опікунка в дитячому будинку сімейного типу:
Через обстріли. Остання наша крапля була, коли дрон ворожий влучив в автівку. Біля наших дворів, тобто наша територія, де діти виходять і граються. І це була остання крапля.
За три роки великої війни - це вже не перший вимушений переїзд родини. Навесні 2022 року були в Польщі. Потім повернулися. І тут знову.
Емма Гончарова, мати-опікунка в дитячому будинку сімейного типу:
Де за 6 кілометрів від нас стоїть ворожа армія, і де, якщо буде озброєний кордон, то є Селещина.
У вимушених переселенців чимало проблем. Фінансова допомога, від 2000 тисяч гривень на людину, недостатня. Часто є проблема з роботою - немає вакансій. Ну, а головне - житло. Люди, переважно, живуть на умовах тимчасового мешкання.
Ольга Ткач, пенсіонерка, переселенка з Харківщини:
Хати немає. Вже ми виїжджали - вже пів села не було. Власник будинку зараз знаходиться в Польщі. Ну, вона нам сказала, живіть, а що далі - ось тут і питання. Назад вже не поїдемо.
Наразі в Україні в статусі ВПО - понад 4 мільйони шістсот тисяч людей. З них діти - майже 20 відсотків. Грошей у держави на житло для всіх переселенців не вистачає.
Дмитро Горюнов, співголова проєкту "росія заплатить" Київської школи економіки:
Прямих збитків Житлового фонду за найсвіжіші оцінки Світового банку, саме на початок цього року. Вони складають майже 58 мільярдів доларів. Але оскільки концепція розрахунку всіх цих збитків і потреб передбачає, що ми відбудовуємо не як було, тобто є сучасні будівельні норми, які передбачають певний рівень інклюзивності.
Тимчасовим розв'язанням житлової проблеми для ВПО є модульні будинки.
Сергій Наумов, директор КП "Центр інвестицій" Житомирської міської ради:
Будинок надається на один рік. Згідно з рішенням Житомирської міської ради, якщо до закінчення терміну у людини не змінюється статус, вона не придбає своє житло, вона має статус також ВПО. Термін проживання продовжується.
В Україні наразі 25 модульних містечок, які забезпечують житлом близько 10 тисяч людей. Але фахівці вважають, що ці тимчасові будівлі - не найкращий варіант вирішення проблеми ВПО.
Олена Малиновська, головний науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень, доктор наук із державного управління України:
Це може дуже небезпечно, і це може призвести до певної гетоїзації та відокремлення внутрішніх переміщених осіб від тих громад, куди вони вселяються. Тобто, щоб уникати, з одного боку, гетоїзації, з іншого боку, ізоляції людей, тому що має бути для інтеграції, для включення в життя громади, обов'язково має бути простір для комунікації, для співпраці, для взаємодії.
Світовий досвід показує: немає нічого постійнішого, аніж тимчасове.
Олена Малиновська, головний науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень, доктор наук з державного управління України:
Тобто це кінець 2024 року, в Азербайджані налічувалось понад 300 тисяч внутрішніх переміщених осіб. Тобто осіб, які за законом продовжували мати той статус, який вони отримали ще на початку 90-х.
Олена пережила тільки одну зиму в цьому модульному будинку за італійським проєктом. Але у жінки чимало питань до його якості.
Олена Аверкина, переселенка зі Святогірська Донецької області:
Немає вентиляції, хоча будинок дуже теплий. Течуть вхідні двері, бо вони одні. Зимою намерзає лід всередині будинку, ось такі шматки льоду.
Євген Лесной, кореспондент:
Ми звернулися до Міністерства територій та розвитку громад України з проханням надати актуальну інформацію щодо кількості ВПО, модульних містечок та їхньої якості. Досі відповіді на наші запитання не отримали.
