Робота для ветеранів: які програми та компенсації підтримують працевлаштування [ Редагувати ]
Вони пройшли пекло фронту, поранення, контузії, зазнали психологічних травм і намагаються знову повернутися до цивільного життя. Та іноді воно б’є не гірше, ніж російська артилерія. Мова про ветеранів, які починають життя з нуля у світі, де все інакше, аніж на війні.
Найпоширенішою проблемою для демобілізованих є нерозуміння суспільства та питання працевлаштування. Як подолати цей шлях та на кого можуть розраховувати ветерани - у матеріалі Станіслава Кухарчука.
З візиту до психолога у Валерія починається адаптація до мирного життя. Звільнився з війська після поранення, яке призвело до інвалідності. Реабілітація у ветерана вже позаду. Тепер час піклуватися про ментальне здоров’я і не тільки своє. Адже війна змінює все, тому хвилюється, як складеться спілкування з двома донечками.
Тобто адаптувати цей процес, бо діти також не можуть так швидко це переварити, які може поради в такому плані є?
З такими проблемами психологиня Світлана Сливенко приймає відвідувачів по кілька разів на день. Війна - стрес, який гостро впливає на психологічне здоров’я. І допомога потрібна всім, без винятку. Процес повернення до цивільного життя після фронту - надскладний, дехто з воїнів не витримує і замикається в собі.
Світлана Сливенко, психологиня:
Коли людина навіть не військова, вона замикається в собі, або коли я вдома дуже довго, можна себе довести до субдепресії та до депресії. Єдиний момент - не нав’язуватись дуже сильно, не викликати агресію і не залишати на одинці.
У Черкаському обласному ветеранському просторі, який відкрився нещодавно, допомагають вже колишнім військовим соціалізуватись у повсякденні. Один з таких місточків до повернення у відносно мирне життя - працевлаштування. І як з'ясувалося - це одне з найпроблемніших питань.
Олексій Колісник, начальник відділу роботи з ветеранами і демобілізованими військовослужбовцями:
Робота - це одна із важливих тем на сьогодні в питаннях проблемних для ветерана, який повертається назад, тому що він розуміє, що йому в кожному разі треба повернутись в суспільство і треба бути корисним суспільству. Щоб бути корисним - треба щось робити.
Вирішити проблеми ветеранів намагаються ті, хто сам подолав цей шлях. Сергій Головко допомагає побратимам оформити документи, контактувати із працедавцями, адже фронтовиків не завжди охоче беруть на роботу. Миколі Румянцеву пощастило, він майже одразу влаштувався інженером на комунальне підприємство. З цивільним життям виявилося складніше.
Микола Румянцев, ветеран російсько-української війни:
Адаптуватись важко таким же, напевно, як і я, тому що другі правила гри - ти жив наче по одних, а потім ти приходиш на гражданку, а тут треба звикнути до цього, переформуватись.
Сергій Головко, провідний фахівець черкаського обласного ветеранського простору "Ветеран ПРО":
Те, що побратим розповідав, це більше виключення, чим насправді є. Ви ж бачите, яка в нас думка складається у соціумі, що ветеран - це людина, від якої незрозуміло чого очікувати - контужений, переконтужений і не хочуть брати.
Та упереджене ставлення - не єдина проблема. У центрах зайнятості для звільнених військовослужбовців чимало вакансій, здебільшого робітничих професій. Олексій має дві вищі освіти, але роботу за фахом та ще й гідно оплачувану - знайти не виходить.
Олексій, ветеран російсько-української війни:
Просто не хочеться їхати, а працювати тут, бути корисним, но людям, які хочуть бути корисним, багато не платять.
Система соціального страхування почала поволі підлаштовуватися до потреб колишніх військовиків. І в центрах зайнятості пропонують не тільки вакансії, а й перенавчання на інші спеціальності. Або ж гранти на відкриття власної справи. Роботодавцям держава частково фінансує й облаштування місць для ветеранів з інвалідністю.
Марина Сорокіна, заступниця директора Черкаського обласного центру зайнятості:
Роботодавець з відповідного переліку допоміжних засобів, обладнання може вибрати те, що може допомогти, наприклад, ветерану і потім роботодавець може подати перелік документів, щоб компенсувати витрати на це придбання.
Ярослав має інвалідність через поранення ноги. Віднедавна він працівник з обслуговування приміщень у комунальному кінотеатрі. Керівництво закладу вже скористалося програмою державного відшкодування і придбало необхідне обладнання ветерану. Чоловік переконаний: без роботи в цивільному житті - ніяк.
Ярослав Платмир, ветеран російсько-української війни:
Якщо це не інтроверт страшенний, якому без людей нормально, взагалі ж людина - істота соціальна, їй потрібно до гурту до якогось. Тут колектив прийняв цілком нормально, спокійно, я пояснив, що є певні моменти по здоров’ю, але знайшли, звісно, місце і я радий працювати тут.
Олександрові пощастило менше. Уже два роки він на реабілітації після важкого поранення. Раніше мав невеликий будівельний бізнес, тепер відновити його не може, власне, як і працевлаштуватися за профілем.
Ця рука у мене обмежена у русі, суглоба нема, ця після інсульту, ноги однієї немає, кому я такий працівник потрібен...
Соціалізуватися намагається через спорт, але все одно мріє про стабільну роботу.
Олександр Скринський, ветеран російсько-української війни:
Хтілося б на роботу десь, навіть просто для самого себе влаштуватися, навіть не з величезними окладами, але щоб бути при ділі, тому що якщо сидіти вдома, то може кукуха з'їхати.
Аби цього не сталося, Олександр здобуває освіту агронома. Каже, головне вірити у себе й ніколи не опускати рук.
