На Закарпатті батько написав книгу про сина, що поліг під Бахмутом [ Редагувати ]
Наша наступна історія про родину з Закарпаття. Батьки Маріанна та Володимир втратили на війні сина - 2 роки тому боєць загинув під Бахмутом. Увесь біль втрати вони почали виливати у віршах та прозі. Цього року пан Володимир видав свою першу книгу, присвячену синові, в якій описав бойовий шлях хлопця. Історію продовжить Мар'яна Мартин.
Маріанна Дев'ян – мати полеглого воїна:
Він собі так ногу клав зручно, і так... І дивися, дивися на сад, і дивився таким замріяним поглядом, ніби хотів забрати це все.
Цей замріяний погляд сина закарбувався у його матері назавжди. Тут на лавці бачила його живим востаннє. І серце тоді, ніби квилило: не відпускай.
Маріанна Дев'ян – мати полеглого воїна:
І я його не пускала, я казала: "Я ні за яку ціну тебе не відпущу", – і я намагалася, я думала, що так його візьму, скажу йому, що, може, якщо прийдуть нас сюди вбивати, то хто нас тобі буде захищати? А він каже: "Коли вони вже сюди зайдуть, то вже нікого буде захищати".
У перші дні повномасштабної війни Володимир Дев'ян, будівельник із села Голубине на Закарпатті, зголосився іти добровольцем. Він не мав досвіду строкової служби, але був наполегливим. І пороги військкомату оббивав, доки там не дозволили. Уже в травні став у стрій 128-ї ОГШ бригади.
Володимир Дев'ян – батько полеглого воїна:
Він потрапив помічником гранатометника. Спочатку їх відправили на Житомирщину, бо там була загроза, що з Білорусі нападуть. І він мені так, щоб ми зрозуміли, по-закарпатськи каже: "А ми, тату, будемо скоро крумплі їсти". Ну, то картопля.
Згодом бойові завдання виконував на Запоріжжі та Херсонщині.
Володимир Дев'ян – батько полеглого воїна:
То були сильні бої. Там, починаючи з Любимівки, Українка, Підгірці - то все вони там штурмували, вибивали. Ввечері мені дзвонить і каже: "Тату, мені стояло лиш хоча б заради цього жити. Ми коли звільняли Любимівку - люди, котрі виходять, падають на коліна, такі вдячні", - каже.Підготовка позицій, штурми, оборона, втрата побратимів, звільнення українських територій - за час служби Володимиру довелося пережити чимало.
Володимир Дев'ян – батько полеглого воїна:
Його послухати, то він на курорті був. Ну, такий санаторій - Баден-Баден. Віддихає. Каже: "Тату, в нас тут все нормально, їсти маємо, слава Богу, добре".
Остання відпустка воїна була у листопаді 22-го. Тоді він намагався провести якомога більше часу з родиною, сином та донькою. А ще хотів повінчатися із дружиною. Однак зателефонував командир і довелося завчасно повертатися. Одразу вирушив під Бахмут.
Володимир Дев'ян – батько полеглого воїна:
Бачите, от той синій кружечок - це була їхня позиція. От це все вже росіянами було зайнято, бої вже йшли на цій дорозі. Ніколи б десь, щоб я свідомість втратив чи щось... А тут ранком 15 грудня я зранку встав отут, біля цієї Пресвятої Діви, молитися. Я раз дивлюся - я вже на підлозі. Думаю, щось тут не те. І жінка все так і відчувала. А в той день Вовчик загинув.
Відтоді минуло більше як два роки. Володимир – батько, тримає в руках свою першу в житті книжку. Назвав її "Доброволець". І описав бойовий шлях сина. Чоловік довго не міг змиритися з утратою. Свій біль вилив на сторінках.
Володимир Дев'ян – батько полеглого воїна:
Коли син загинув, то ніби життя закінчилося. Потім я почав потихеньку писати, а жінка каже: "Ну, пиши потихеньку, щоб тобі "криша" не поїхала".
Шукав інформацію, говорив із побратимами сина. Перечитував смс-повідомлення, переглядав відео, які надсилав Володимир. За рік роботи книжка вийшла друком. Усі гроші з її продажу чоловік передає на потреби ЗСУ.
Володимир Дев'ян – батько полеглого воїна:
Рано чи пізно всі війни закінчуються, і ми будемо жити у щасливій, заможній, багатій країні. І щоб, коли прийде онук мій, майбутні покоління, щоб вони знали, якою важкою ціною вони то отримали.
Мати полеглого воїна Маріанна своє горе теж проживає словами. Вкладає їх у римовані рядки.
Маріанна Дев'ян – мати полеглого воїна:
Для мене ти, синочку, не помер - ти притомився, ліг поспати. В небеснім війську служиш ти тепер і знов полетиш хлопців рятувати. Ти житимеш, бо на землі залишив слід, віддавши найцінніше за країну.
Творчість допомагає сім’ї Дев’янів бодай трохи відволіктися. Але досі не можуть змиритися з тим, що син більше не зайде до рідного дому.
Володимир та Маріанна Дев'яни – батьки полеглого воїна:
- Я дійсно ним пишаюся, що Бог дав мені такого сина. - Він мені казав: "Тату, ти ніколи мною не заганьбишся". А ми гордимося ним.
Володимир з Маріанною сподіваються, що настане той день, коли українські родини більше не розділятиме війна. Батьки перестануть хоронити своїх дітей. І справдиться мрія всіх полеглих синів про перемогу. А їхній Вовчик, вірять, житиме вічно. Бодай у спогадах всіх, за чию волю боровся.
Герої не вмирають, пам'ять про їх подвиг житиме вічно.
