Пережив три зупинки серця: спогади захисника "Азовсталі" [ Редагувати ]
86 днів героїчного спротиву. 20 травня 2022 року завершилась оборона металургійного комбінату "Азовсталь" у Маріуполі. Після майже трьох місяців боротьби та стримування ворожої навали місто на березі Азовського моря було окуповане.
Валерія Глущенко поспілкувалася з захисником "Азовсталі", якому дивом вдалося вижити в тому пеклі. Згадаймо разом одну з найгероїчніших і водночас одну з найтрагічніших сторінок цієї війни.
Маріуполь – одним із перших зустрів ворожу орду на початку повномасштабного вторгнення.
Олександр Скорик, позивний "Онікс" ветеран російсько-української війни:
З 24 лютого відразу працювала їхня авіація, всі роди військ, поїхали великі колони. Ми не зрозуміли, як через військові напрямки, які захищали наші ЗСУ, як вони зробили такі масовані прориви. Але їм це вдалось, і вони просто поповзли з усіх сторін. Тому важка та пряма війна розпочалась у Маріуполі саме з 24 числа.
Дуже швидко ворог став перетворювати Маріуполь на руїни. Окупанти били по медзакладах, школах, житлових будинках… Стріляли з танків, артилерії, скидали з літаків потужні авіабомби. У місті зникло світло, вода, газ. Люди, що лишалися в Маріуполі, ховалися у підвалах, готували їжу на вогні просто біля під’їздів.
Олександр Скорик, ветеран російсько-української війни:
Мені нагадували відрізки фільмів з початку 90-х або кінець 80-х, де оце США, під мостом, і всі оці люди такі закопчені та з великими бочками, костри – оце подібне. Мені було жаль цих людей.
У березні єдиним форпостом Маріуполя, де могли сховатися захисники міста, став металургійний комбінат "Азовсталь".
Олександр Скорик, ветеран російсько-української війни:
Задача стояла – скільки можна утримувати на собі кращі війська штурмових підрозділів рф. З одного боку, ми були задоволені, що вони відступають від Сумщини та Київщини, а з іншого – ми вже розуміли наперед, що якщо вони там відступають, то буде якась ротація, і приїде заміна тих, хто ковирялись там з нами, бо вони були там всі теж виснажені й несли великі втрати.
Тисячі солдатів, ризикуючи життям, в умовах дефіциту їжі, води та ліків, залишалися на території меткомбінату. Серед них був і азовець Олександр Скорик.
Олександр Скорик, ветеран російсько-української війни:
Ми виконували свою рутинну роботу. Я розумів, що хтось її має робити. Всі розуміли стратегічну задачу на рівні, чим більше ми зможемо утримувати одних із кращих на той період російських військ - це штурмові підрозділи та їхня десантура. Чим більше ми зможемо утримувати їх на Маріупольському напрямку, на тому ж заводі, тим краще буде для певних регіонів.
Оборона Маріуполя тривала 86 днів. Утім, 20-го травня командування ЗСУ оголосило про припинення спротиву і вихід захисників "Азовсталі" з території металургійного комбінату. То була єдина можливість уберегти життя сотень людей.
Це був уже плановий вихід. 16 травня вже почали виносити наших загиблих хлопців відповідно до домовленостей.
Олександр Скорик, ветеран російсько-української війни:
Полон – це була та сама правильна річ, аби врятувати певну кількість життів. Навіть з-поміж тих поранених, які вже тоді були поранені станом на 16 травня. Навіть дивлячись на те, що підвали були розбиті, генераторів не було, антибіотиків теж. І людям просто наживо відрубували кінцівки, бо або вони живуть, або помирають від гангрени. Там просто психологічно знаходитись важко: постійний стогін, постійний біль, марево в деяких, напівсвідомі крики.
Олександр воював з 2015 року. 20-го травня – день народження його дружини. А тепер іще й другий день народження самого героя.
Олександр Скорик, ветеран російсько-української війни:
У мене було 3 зупинки серця. Але реанімація виявилась успішною. Це сукупність певних факторів. Їхав у машині зі мною мій колега, саме із бойових. І він уже безпосередньо, коли мені робили дві реанімації, і потім серце стало втретє, то ці два медики вже відмовились робити реанімацію, а він просто вмовив одного із них. Каже: ну, ви вже просто його шаркніть цим, ну, хоч один раз. І лікар каже: ну, ладно вже. Ну, і він запустив мені втретє серце.
"Онікс" пробув у полоні майже 2 місяці. Тяжко пораненого його повернули додому під час одного з найперших обмінів.
Маріуполь, "Азовсталь". Для мільйонів українців в умовах війни ці слова стали символами спротиву. Але водночас символами болю та втрат, які на українську землю приніс із війною російський загарбник.
Локація, де зараз поховані й зниклі, бо їхні тіла вже ніколи не буде... Певна кількість моїх близьких друзів. І я це сприймаю як сакральне місце. Просто як меморіал пам’яті.
