Діти, народжені за ґратами [ Редагувати ]

Є в Україні малі діти, які знають про життя за ґратами. Та не тому, що вони злочинці. Закон порушили їхні матері, а діти народилися вже у неволі. Таких, наприклад, у Чернігівській колонії #44 живе сімнадцять малят. За правилами вони можуть перебувати тут до трьох років. Потім або виходять разом з мамами, або їх забирають родичі, або ж дитину направляють до інтернату. Який він, дитячий світ за колючим дротом, дізнавалися наші кореспонденти.

Будинок дитини розташований на території колонії. Щоб потрапити туди, необхідно пройти через одну з так званих локальних дільниць, на якій живуть засуджені жінки. Потім ще один контрольно-пропускний пункт - і опиняєтесь у доглянутому дворику з дитячим майданчиком. Тут зазвичай гуляють мами-засуджені зі своїми немовлятами. Ользі до звільнення лишилося трохи більше року. Вийде вона разом із донькою Аліною, якій зараз 8 місяців. Головна проблема для Ольги, - як зробити, щоб її дитина не дізналася, що народилася за ґратами.

Ольга, засуджена: "Вот это страшно. Чтоб ребенок не узнал, что он вырос в заключении, надо ж будет как-то говорить, объяснять. Но я не знаю, конечно, как это сказать. Все равно доброжелатели найдуться".

Та все ж Ольга вірить, що донька, коли підросте, - зрозуміє і пробачить свою маму. Тим більше, що для оптимізму - є ще одна причина - на волі їх вже чекає тато.

Всередині самого будинку дитини так само гамірно, як і в звичайному дитячому садочку. Вздовж коридору - затишні ігрові кімнати. Скрізь - свіжий ремонт і безліч іграшок. Сьогодні у музичному класі волонтери соціальної служби займаються з малюками та їхніми матусями.

- Наши детки потом лучше чувствуют музыку и быстрее начинают говорить.

В іншому кінці коридору - відділення для немовлят. Тут їх купають, перевдягають і садять на горщечки. А в сусідній кімнаті малеча спить. А це - приміщення для старших діток. До Дня захисту дітей тут з'явилася нова стінка (велика шафа-перегородка). Кошти на неї збирали засуджені з різних колоній. Загалом, вихованців цього не звичного дитячого садочка не здивуєш іграшками - адже подарунки надходять з усієї України.

Лариса Неруш, як і інші матері, під час відбування покарання, має право не працювати. Але не скористалася цією пільгою.

Лариса:

- Чтоб конфет взять в отоварке, того же мороженого, понимаете, ему. Потому что в ДМР тут кормят хорошо, тут дают и сладости, и фрукты, и мясо, в общем претензий к питанию нет. Но дите ж ждет все равно, чтоб и мама что-то дала - какое-то яблоко, какую-то конфету, понимаете?

На відміну від батьків, діти виїжджають за територію зони, їх часто вивозять на прогулянки містом - чи то в парк, чи то на гойдалки. Звідти малеча привозить море нових вражень.

Лариса Неруш, мати Андрія: "И трактор видел, и собаку, и машину большую, и дядя за руль садил".

Її Андрій - найстарший серед дітей. У вересні йому вже виповниться три і його забере бабуся. Лариса ж засуджена за розбійний напад - а це сім років позбавлення волі, тому як мінімум 2 роки сина не побачить. Умовно-дострокове звільнення чекатиме на неї лише у 2009 році.

Вихователі пам'ятають усіх дітей, які були в цих стінах. Навіть виготовили великий фотоальбом, де кожному з них присвячена своя сторінка. Не забувають своїх няньок і ті, які вже давно живуть без ґрат на вікнах.

Коментар до фотографій:

- Вот видите: "Привет из дома! Яна Приходько".

У адміністрації будинку дитини є одна мрія - перебудувати приміщення так, щоб мами з дітьми були постійно, а не так, як зараз - кілька годин на добу.

Олена Самовська, начальник будинку дитини: "Мы надеемся, что нам как-то удастся перестроить дом ребенка, чтобы мамы были вместе с детьми, как в обычных семьях, как в обычных жилых домах. Учились быть ближе, учились накормить, напоить, спать уложить, рассказать ту же сказку на ночь. Привыкнуть к ребенку так, чтобы потом маме не захотелось его оставить".