Місто мертвих [ Редагувати ]
Це східне місто лабіринтів, тіней і розбитих дзеркал, хоча і дотепер позначається на всіх картах світу, практично не існує. Близько тридцяти років у його порожніх будинках гуляє гарячий вітер смерті. Шлях в Кунейтру засліплює нищівне пекуче сонце. Асфальтована дорога починається нізвідки і веде, здавалося б, в саме лігво Близькосхідного конфлікту. Кунейтра зникла швидко. За десять днів. Разом з нею у небуття пішли двісті сорок населених пунктів та містечок. Останні тридцять могікан стали тінню сорокатисячного населення гарячої Кунейтри... Теперішнього міста примари...
Самір Яфес, керiвник вiддiлу в зв'язках з громадськiстю провiнцiї Кунейтра: "В Кунейтрі залишилися цілими всього кілька будівель. Їх можна перелічити на пальцях. У тому числі грецька православна церква, один з трьох християнських храмів міста, шпиталь, пошкоджений кулями та уламками снарядів. Для мене Кунейтра, попри все, залишається містом, що перебуває під божими хмарами, а не місцем чисельних могил, политих людською кров'ю".
Ще в червні 1967 року в Кунейтрі жили тридцять сім тисяч мешканців. Вони вдихали благодатний вітер, що дув з гори Хермон, аромати виноградників і запахи хлібородних нив. Сьогодні Кунейтра - місто безлюдних вулиць, по якому колись пронісся з швидкістю двісті кілометрів на годину страшний смерч. Його гаряче дихання прокотилося руйнуючим відлунням по розташованій поруч Долині Криків.
45-річний Самір Яфес - нащадок тих черкесів-мусульман, що переселилися в Кунейтру з Північного Кавказу після захоплення регіону царською Росією. Він один з не багатьох, хто пам'ятає Кунейтру ще не зруйнованою. В 1967 році Саміру Яфесу було майже десять. До того як місто з-за високих гір не накрила чорна тінь Азраїла, ангела смерті, хлопчик як і його однолітки жив іншим життям. В його дитячих мріях не було нічого, щоб нагадувало про теперішню роботу. Нині Самір Яфес немов провідник по місту мертвих. В його обов'язки входить зустрічати тих, не багатьох, кому доведеться взагалі потрапити в Кунейтру. Він - хранитель мовчазних руїн, що залишилися тут, як пам'ятник вічної несправедливості, що діється у світі.
Самір Яфес, керiвник вiддiлу у зв'язках iз громадськiстю провiнцiї Кунейтра: "Я дуже радий вітати тих, хто приїжджає в провінцію Кунейтра. Друга назва цієї території Голани. Голани - географічне ім'я цієї землі, Кунейтра - адміністративне. Провінція відома своїми сильними вітрами Аль-Джаулла. На півночі провінції розташовані високі гори Хермон. Далі протягом сімдесяти кілометрів йде постійне зниження висоти. Такий перепад висот впливає на кліматичні характеристики регіону. Той, хто має можливість подорожувати по Голанам з півночі на південь може скуштувати фруктів всіх чотирьох пор року.
Кунейтра - арабською значить "маленький міст". Самір Яфес в дитинстві мріяв про мандри. Хотів об'їздити всі країни мусульманського півмісяця. А звідси тридцять кілометрів до Лівану, двадцять п'ять до Палестини, сімдесят до Йорданії та шістдесят п'ять до Дамаска. Кунейтра зв'язувала між собою торговельні інтереси цих регіонів.
В один прекрасний день, коли дихання вітру Аль-Джаулла стало зовсім сильним і нестримним, цей міцний міст було зруйновано. і мешканці Кунейтри, самі того не бажаючи, опинилися на пекельній передовій. Провінція і тепер, нагадав провідник по місту мертвих, займає стратегічну позицію.
4-го червня 1967 року здавалося б був звичайний день для мусульман і християн Кунейтри. Ніхто з місцевих мешканців і не підозрював, що банальний виїзд в столицю на екскурсію може врятувати життя. Проте, про повернення назад, в рідне місто, тепер можна вже не думати.
Провінція Кунейтра і нині закрита територія, але щороку сюди, в місто мертвих, ще приїздять ті, хто колись мешкав тут. Вони з біллю в серці дивляться на знищені будівлі, сподіваються і вірять, що їхня земля буде вільною і зможе повернутися в лоно рідної Сирії. Голани, кажуть сирійці, душа країни, яку намагаються відняти.
Самір Яфес, керiвник вiддiлу у зв'язках iз громадськiстю провiнцiї Кунейтра: "На Голанських висотах значні запаси води. Тому в Кунейтрі кажуть, той, хто контролює Голани, контролює джерела річки Йордан. А це - головне джерело постачання води в Тіберіадське озеро. В 1967 році території провінції Кунейтра піддано агресивному нападу ізраїльтян. І перше, що вони зробили, вони вигнали геть всіх мешканців. Тут до початку агресії жило сто п'ятдесят три тисячі сирійців. Друге, нападники провели акції знищення поселень та всієї інфраструктури містечок. Позначені на карті Голанських висот двісті сорок населених пунктів - нині мертві міста. Збереглося тільки п'ять з них".
Близький Схід - конфліктний регіон світу. Він завжди був і залишається осередком основних протиріч великих держав. Для мільйонів громадян Землі ця територія - священна. Батьківщина християнства та ісламу завжди живе в тривожному чеканні. На західних кордонах арабського світу не вщухають палестинсько-ізраїльські зіткнення. Щодня гинуть безвинні люди. З нелюдською наполегливістю інспірується тотальний конфлікт християнського і мусульманського світів. У славу великої наживи. В славу нового світового порядку.
Історія Кунейтри - міста мертвих, сповнена гірких сліз. Вона особлива. Адже після захоплення території в 1967 місто ще шість років залишалося цілим і не ушкодженим.
Кейдзо Кiтагава, спецiалiст у зв'язках iз громадськiстю миротворчих вiйськ UNDOF: "Четвертого червня 1967 року Ізраїль превентивним ударом по сірійських і єгипетських аеродромах почав так звану "Шестиденну війну". і вже дев'ятого червня Ізраїль вважає Голанські висоти звільненими. "Шестиденна війна" встановила так звану межу з Сирією, яку так і називають "кордон четвертого червня 1967 року".
Голани, розповів Самір Яфес, знову стали полем бою у війну Судного дня. Сірійська армія в суботу шостого жовтня тисячу дев'ятсот сімдесят третього несподівано для ізраїльтян кинула в атаку тисячу двісті танків і 45 тисяч солдатів. В Кунейтрі його не чисельні мешканці ще пам'ятають, що запекла боротьба тут велася за кожен клаптик Святої Землі. Новітня історія цього міста стає кривавим символом близькосхідного конфлікту.
Самір Яфес, керiвник вiддiлу у зв'язках iз громадськiстю провiнцiї Кунейтра: "Коли окупанти зрозуміли, що їм доведеться покинути Кунейтру - вони ціленаправлено стали руйнувати місто. Стіни розбивали бульдозерами, щоб впав дах. Будинки зведені з базальту підривали вибухівкою. 26 червня 1974 Хафез Асад, тодішній Президент Сирії, підняв прапор визволення над Кунейтрою. Тоді ж Сирія подала скаргу з приводу знищення міста. Ми запросили міжнародних експертів. Вони пропрацювали у нас цілий місяць. Було підготовлено доповідь Ради безпеки ООН, в якій засуджувалися дії ізраїльтян. До тридцятишестирічної окупації населення Голан складало півмільйона чоловік. Тепер, коли дві третини Голан ще знаходяться під окупацією, двадцять п'ять тисяч сірійських громадян залишились жити там у кількох поселеннях. Щодня вони піддаються стражданням, вони позбавлені основних людських прав. Їхні землі конфісковані на користь держави. Навколо їхніх поселень встановлено мінні поля. Все це відбувається під приводом дотримань заходів безпеки".
Близько сімдесяти тисяч сирійців мешкають зараз на визволених територіях. Ще сорок живуть в тимчасових таборах для вимушених переселенців під Дамаском, Дейрою та Хомсом. Сирійці стверджують, що уряд забезпечує їх всім необхідним. Проте, турбота країни ніяк не може компенсувати людям втрату їхньої Батьківщини.
Сирія ще в 1991 році, визнавши запропоновані на мадридській конференції принципи "землі в обмін на мир" вибрала спокій в якості основи стратегічного шляху розвитку країни. Єдине, переконаний Самір Яфес, все чого Сирія хоче і чого прагне, повернути назад свої землі. Щодня над Долиною Криків лунає молитва про мир, що має припинити багатовікові чвари. Але вона, здається, - просто голос волаючого в пустелі... Провідник по місту мертвих, переживши трагедію, нагадує, що Кунейтра не просто так потрапила в енциклопедію катастроф. Її страшна доля нагадає кожному про неминучу відповідальність, за передчасно застосовану зброю, що сіє смерть.
Синхрон: Самір Яфес - керiвник вiддiлу у зв'язках iз громадськiстю провiнцiї Кунейтра: "Сирія не відбудовує Кунейтру, залишивши її руїни як пам'ятник війни. Хочу нагадати, що у 1981 році Ізраїль намагався анексувати Голани. Тобто за пропозицією глави уряду кнесет прийняв рішення поширити ізраїльське законодавство на Голанські висоти, незважаючи на те, що формально цей регіон не був приєднаний до Ізраїлю. Але міжнародне співтовариство не визнало цих дій. Навпаки, суспільство визнало те, що Голанські висоти - сірійська територія, що знаходиться під ізраїльською окупацією, і вона не може бути анексована. Ізраїльтяни намагалися видавати свої ідентифікаційні карти сирійцям, але сирійці противляться цьому. Вони провели страйк, який тривав шість місяців. Громадяни стверджують, що вони - сирійці, і залишаться ними завжди".
Дорога в місто мертвих завжди порожня. Крім гарячого спустошливого вітру Аль-Джаулла вічний спокій поодиноких дерев навколо траси іноді може порушити шум проїжджаючого авто. В Кунейтру давно не їздять по життєвим справам, сюди немов на цвинтар людських доль приїжджають за каяттям. По завершенні "Війни Судного дня" в рамках Женевської мирної конференції по Близькому Сходу конфліктуючі сторони підписали угоду про роз'єднання військ на Голанских висотах. Сирія і Ізраїль зобов'язалися дотримуватись припинення вогню. Також утримуватися від воєнних дій друг проти друга. В демілітаризованій буферній зоні шириною від двох до шести кілометрів, що управляється сірійською цивільною адміністрацією, розміщуються військові спостерігачі ООН.
Кейдзо Кiтагава, спецiалiст у зв'язках iз громадськiстю миротворчих вiйськ UNDOF: "В задачі миротворчої місії ООН входить спостереження за територією, що розділена на дві рівні зони роз'єднання і обмеження військових сил. Війська UNDOF уповноважені мандатом Ради Безпеки виконувати різні специфічні завдання. На Голанах ми маємо більше тридцяти стаціонарних позицій, а також десять цілодобових постів спостереження за сирійською та ізраїльською територіями. Наші військові займають нейтральну позицію по відношенню до конфліктуючих сторін. Адже UNDOF є гарантом дотримання і виконання умов тривалого перемир'я на цій багатостраждальній землі".
З 1974 року миротворчі війська на Голанах - єдиний стримуючий фактор. Вони залізний щит, що прикриває від небезпечних поглядів двох непримиренних ворогів. Місія UNDOF - це тисяча двісті п'ятдесят солдатів та офіцерів ООН, розташованих між позиціями двох ударних армій. Такий остаточний підсумок діям регулярних військ у Війні Судного дня тридцять років тому.
В зону роз'єднання так просто не потрапити. Військові ретельно придивляються до кожного немісцевого громадянина, який забажає відвідати Голани, і особливо місто мертвих Кунейтру, що знаходиться в декількох десятках метрів від позицій UNDOF. Перевірка тих, хто прибув - найсуворіша. Дозвіл на проїзд - це спеціальний документ, виданий оонівцями всього на кілька годин. Проїхати в Кунейтру можна виключно на транспорті миротворчих сил. На більшій частині територій Голан розташовані стримуючі мінні поля. В зоні роз'єднання, крім оонівських, забороняється присутність будь-яких військових формувань. Не дозволяється завозити будь-які види озброєнь. Голанські висоти - територія звільнена від польотів. Тут не можна фотографувати та знімати. Відвідувачі підписують документ, в якому не матимуть претензій до військ UNDOF за раптове нанесення ушкоджень під час перебування на території Голан. Іншими словами, якщо ви потрапите під обстріл - ваша доля виключно у ваших руках. Місто-примара постійно нагадує, що саме тут відбувалися найжорстокіші бої за Голани. На висотах тривала війна без будь-яких правил.
Кейдзо Кiтагава, спецiалiст у зв'язках iз громадськiстю миротворчих вiйськ UNDOF: "Підрозділи UNDOF - це виключно миротворчі сили. У нас на озброєнні тільки легка зброя, і лише для самозахисту. Збройні підрозділи ООН не мають ані мотострілецької техніки, ані танків. Вся техніка, що у нас на озброєнні, служить виключно справі миру. Ми підтримуємо порядок в зоні роз'єднання. Проводимо патрулювання підлеглих територій, що в районі відповідальності миротворчих сил".
На Сході достатньо одного невірного кроку, аби порушити існуючу рівновагу. Причини можуть бути настільки незначні, аби наслідки стали катастрофічними. І до роз'єднання ворогуючих сторін, і після, тактика "вогню у відповідь" не була і не буде логічним аргументом врегулювання існуючих проблем. Питання сутності тривалого миру, припинення ворожої пропаганди, відкритості кордонів, тобто можливості кожної з сторін стежити за діями іншої сторони, актуальні на Голанах як ніколи. Дехто вважає, що миротворчі сили UNDOF тут, на висотах, назавжди. Оскільки важко повірити, що сторони колись дійдуть примирення.
У п'ятдесяті Ізраїль вирішив реалізувати ідею будівництва так званого вседержавного водогону. Для цього потрібно було лише прорити альтернативне русло Йордану. Здійснивши програму, можна було використовувати для зрошення своїх південних районів води біблійного Йордану. Вода на Близькому Сході теж носить стратегічний характер. Територія, на якій велися роботи, була демілітаризована за згодою про перемир'я між двома країнами. Ізраїльтяни і нині впевнені, що сирійці тоді застосовували зброю з своїх позицій на Голанах, аби зашкодити роботам. Ізраїль на час відмовляється від цієї інженерної операції. Здійснивши згодом інший проект, Тіберіадське озеро стає основним водним джерелом країни.
Уряд Ізраїлю заявляє, що залишає за собою право до останнього захищати водні ресурси держави. У відповідь арабські країни вирішують повернути джерела Йордану, щоб їхні води не текли більш у Тіберіадське озеро. Сирія взяла на себе місію побудувати канал, який відведе більшість вод Йордану. Якби ця програма була виконана, Ізраїль не одержав би мінімуму води, що йому була необхідна. Ізраїль дуже різко відреагував на сірійський задум. Його армія знищувала вогнем танків, артилерії і літаків техніку cупротивника, що працювала на трасі відводного каналу. Ізраїльтяни не дали арабам здійснити їхню програму.
Самір Яфес, керiвник вiддiлу у зв'язках iз громадськiстю провiнцiї Кунейтра: "Ще з часів Шестиденної війни Сирія сконцентрувала основну частину своїх військ у секторі між Кунейтрой і Дамаском. Близькість ізраїльських військ до сирійської столиці наприкінці війни Судного дня дала нам логічний аргумент: зберегти таку концентрацію сил виключно в оборонних цілях".
В Сирії і до сьогодні вважають, що, приймаючи вкрай невірне рішення про початок окупації Голанських висот, Ізраїль придбав ще і не одного, а незлічену кількість ворогів. І не тільки на Близькому Сході. Все світове співтовариство засудило Ізраїль за цей акт агресії. Питання - хто більше втратив, ніж придбав у результаті анексії Голан, у сирійців викликає однозначну відповідь. Ізраїль тримає в своїх руках ключові пости спостереження на території, що колись може бути звільнена. Це опорний пункт на високому Хермоні, укріплення на горі Авіталь, біля Кунейтрі, на яких ізраїльська армія тримає радари.
Самір Яфес, керiвник вiддiлу у зв'язках iз громадськiстю провiнцiї Кунейтра: "Після того, як частина Голан все ще залишається у Ізраїлю, на цих територіях, в супереч всім домовленостям створюються ізраїльські поселення. Сирійці вірять, що в них ще є можливість одержати назад Голанські висоти дипломатичним шляхом. Але після підписання в 1974 "угоди про роз'єднання військ", всі стратегічні об'єкти на Голанах залишилися в руках Ізраїлю. Це врегулювання існує до сьогодні".
Польський батальйон UNDOF один з найстаріших миротворчих підрозділів на Голанських висотах. Комбат поляків Пьотр Вальчек - людина з великим досвідом. Розповідає, що особисто не підраховував, скільки ротацій було проведено за тридцять років дислокації на Голанах, але впевнений, що військовий склад польського батальйону UNDOF змінювався близько п'ятдесяти разів. Поляки тут з самого початку присутності миротворчих сил роз'єднання. З 1973 року. На місці жорстоких нерівних боїв, де тепер стратегічне шосе, поляки щодня здійснюють контроль за дорогою. Військові знають особисто в обличчя всіх місцевих в'їжджаючих та виїжджаючих з демілітаризованої зони. Їхня техніка та військові патрулі щоранку зустрічаються поодиноким сирійцям на гарячій дорозі".
Пiотр Вальчек, командир польського батальйону UNDOF: "Так, це можливо. І ми б працювали тут на Голанських висотах разом з українцями. Тим більше, у нас є прекрасний приклад доброї співпраці. Це польсько-український батальйон в Югославії. Які у нас відносини з місцевим населенням? Скажу чесно, що як такої - співпраці немає. Немає і відкритої ворожнечі. Хочу сказати, що є рівні відносини між тією чи іншою стороною. Раз склалася така ситуація - ми мусимо бути в цій країні".
Щорічно восени близько дев'ятисот мільйонів кубометрів талої води потрапляють в єдине прісне Тіберіадське озеро, розташоване поруч з Голанами. Половину приносить річка Йордан, третина надходить із дрібних струмків, що стікають в основному з гірських масивів. Весна на Голанах починається досить рано. Гарячий квітень в Долині Криків місцевим мешканцям вже з самого ранку нестерпною спекою нагадає про себе. До сходу сонця потрібно встигнути зробити багато. Наприклад, посадити саджанці олив, які на Близькому Сході символізують вічний мир.
Пiотр Вальчек, командир польського батальйону UNDOF: "Дійсно, найскладніше це навіть не патрулювання, сповнене небезпеки - а місцевий клімат. Люди його переносять, але, звичайно, важко. Тут перевіряється ще й особиста витримка персоналу. Як бачите, зараз весна, а температура - за сорок. В липні-серпні температура сягає за п,ятдесят по Цельсію".
На такій родючій землі не тільки яблуня виросте. Мешканці Голан з дитинства знають, якщо полити її молоком - зійде сир . На Сході, нагадав хранитель мовчазних руїн Самір Яфес, стверджують, що за медовим місяцем завжди йде місяць гіркої полині. Перельотні птахи, повертаючись з південних країн, з берегів Йордану, пролітаючи Долиною Криків, кожної весни приносять в дзьобі краплі теплої води, а на крилах, як благословення, піщинки Землі Обітованої. Відігрівають їх від страху і несправедливості. Від сердечної хвороби і забуття.
У розділених роз'єднуючою лінією Голанських висот - дві столиці. З ізраїльської сторони - поселення Кацрин. З сирійської території - місто-примара Кунейтра. Щоразу, як сходить над містом мертвих срібний місяць, в розбитій і покинутій Кунейтрі від поодиноких дерев з'являються чорні тіні. Тіні вигнанців, знищених та знедолених. Тіні двохсот сорока неіснуючих населених пунктів. Вітер в ночі допомагає відлунню співати довгу пісню, яку ще ніхто не чув і яка розноситься всією Долиною Криків. В ній прохання допомогти зруйнувати на Голанах зведені камінні стіни ворожнечі і ненависті. Вилікувати хворобу божевілля нормальних. Збудувати світ поваги одне до одного, можливість відновити колись міцний міст солідарності і справедливості. Той міст, яким колись була Кунейтра.
