Роман Бочкала: хлопці з 51-ої бригади розповідають історії, по яких будуть знімати кіно [ Редагувати ]

Кореспонденту "Подробиць" Роману Бочкалі бійці часто розповідають свої історії з зони бойвих дій. Одну з них він публікує у своєму блозі.

- Пишуть мені хлопці з 51ої бригади. Молоді наші добровільці, що пішли захищати рідну землю не за примусом, а за покликом. Багато розповідають... Колись прийдуть часи і по таких історіях будуть знімати кіно. А зараз це не кіно. Це життя. Страшна правда війни. Ім'я бійця називати не буду.

"Були ми прикомандировані до 72ої бригади. Охороняли їх "Гради". Майже тиждень. Приїдемо в табір на годинку і знову в бій...

У перший день моє відділення обстрілювали з мінометів два рази. Слава Богу, всі лишилися цілі та здорові. Але через що трапились ті обстріли? Бо довго стояли на одній точці. Бо командир нашої роти тупий та ще й великій сцикло виявився.

На другу добу поїхали до горезвісної Амвросієвки. Всі знають, що там жопа. А ми якогось хера стояли п'ять годин чекали на наказ!!! І от вже зібралися їхати, як раптом - херак... Влупили "Гради" з рашкі. Ми зразу навіть і не зрозуміли, що це було. За метрів 100 від нас. На щастя, вони просто не влучили.

Поїхали на базу, зарядили гради і знову вперед... Приїхали на іншу точку. Не кращу ніж перша. Стояли, стояли... Поки не застала ніч. Вчасних координатів та наказу з боку управління так і не надійшло. Повертаїмось. Вночі. У повній темряві. Звичайно без тепловізорів та калліматорів. І знов пощастило. Всі живі та здорові.

А є інша історія. Поїхали хлопці з 72ої, так само як ми, охороняти гради. Стояло дві бехі. Пацану кажуть - сходи за сірниками. Він пішов, а в той момент влупив ворожій град. І він один лишився живим. Після всього цього я дійсно почав вірити в Бога. Тепер розумію - поки він нас охороняє, ми будемо живі".