Важкопоранений під Зеленопіллям Олександр Кротик мріє стати на ноги (відео) [ Редагувати ]

Понад три тисячі поранених бійців, переважно молоді хлопці - повернулися із зони АТО.

Більшості намагаються допомогти в Україні, але не завжди наші лікарні мають необхідне обладнання і ресурси.

Так сталося з Олександром - хлопець пішов на війну добровольцем і втратив там ногу.

Тепер йому потрібен протез, але в Україні таких немає. Тому Саша сподівається лише на небайдужих.

Відлуння війни вже у Вінниці, Нині у військовому госпіталі майже півтори сотні героїв, які з зони АТО опинилися просто в лікарняних палатах

7 - у реанімації. Прогнозів медики не дають - травми тяжкі, та, запевняють, роблять усе можливе.

Олександр Столяренко, заступник начальника Вінницького війського госпіталю:

- Це наші військові і ми зобов'язані зробити для них максимум того, що ми можемо. Третє, коли не виходить перше і друге, можна шукати закордонні варіанти

Закордоном не лікуватися, а протезуватися хоче Саша Кротик. Йому 22.

Він сам узяв військовий квиток і пішов у славнозвісну 79-ту миколаївську бригаду десантників.

Його війна - це нескінченні обстріли, надскладні завдання і неймовірні втрати.

Він бачив, як помирають друзі. Сашу поранило під Зеленопіллям. Потрапив під вогонь "Градів".

Олександр Кротик, поранений у зоні АТО:

- Тільки я під танк злізаю, закриваюсь ось так руками голову і зирв такий, і воно дзвенить, дзвін такий дзвенить-дзвенить, я нічого не розумію. А у мене над бровою якийсь шматок м'яса висить. Дивлюся, а у мене ноги нема. Дивлюся, а ногу мені відірвало, от як берці, ми одягали, ось бачите?

21 осколок. Поранена спина, живіт, розтрощило руку - пальці згодом пришивали. Але він зібрав усі сили і повз. До своїх.

Олександр Кротик, поранений у зоні АТО:

- Неприємна така 100-метрівка була, багато загинуло пацанів. Поки повз, я думав, що я мамі скажу, де я ногу втратив. я не думав про те, що я стану інвалідом.

Мама до останнього не знала, що син на війні. Не відала, що він весь час був при пам'яті. І коли минуло 8 годин, зрозумів, що ногу йому, попри обіцянки лікарів, не пришиють.

Олександр Кротик, поранений у зоні АТО:

- Коли везли, то я виходить, ногу за собою в лівій руці носив. я ж розумів, що її просто отрвало, бо вона в 3-х метрах від мене валялася.

Духом Саша не занепав. Що пішов на війну - не шкодує.

Єдине, за чим жалкує, що він професійний спорстмен - 10 років займався теквондо. Хотів виконати номартив на майста спорту міжнродного класу. Не зможе.

Йому часто сниться, що стоїть на своїх обох. Але для цього потрібні гроші.

Олександр Кротик, поранений у зоні АТО:

- Перший протез, то потрібно 50 тисяч гривень. Мені робити такий, який потрібно на кожні 10-15 років - він змінюється в Греманіі, або в Італії, то потрібна така ж суму, але в доларах, щоб я міг нормально ходити, не Кульгавий, що не кульгав.

Днями Саша став студентом, вступив у Миколаївський інститут, навчатиметься на інженера-механіка.

А ще мріє тренувати дітей і готовий бути інструктором в армії - передавати свій бойовий досвід іншим. Коли, звісно, встане на ноги.

Олена Цинтила, П,Лисенко, телеканал "Інтер". Вінниця.