День Незалежності України: як відбуваються урочистості в умовах карантину [ Редагувати ]

Цього дня 29 років тому Верховна Рада УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності. Так народилася наша нова, самостійна Україна. Традиційно, 24 серпня в усіх регіонах тривають урочистості, однак через карантин головне свято країни - відбулося без військового параду.

Натомість другий рік у День Незалежності середмістям столиці крокують ветерани АТО. Привітати героїв, подякувати їм і висловити свою шану з'їхалися люди з усієї країни. Бачив марш захисників і наш Богдан Вербицький. 

Це люди, які не просто виконали свій обов'язок перед собою, але і перед країною і своєю родиною.

Ветерани, військові, медики, волонтери - всіх об'єднує одна мета.

Дмитро, ветеран бойових дій:

Зібралися за тих, хто не повернувся. В першу чергу. Не заради картинки в медіа, чи фотографій.

А заради пам'яті. І загиблих побратимів, і ціни незалежності. Десятки тисяч захисників України зібралися на урочистий марш у центрі столиці. Парк Шевченка - місце старту і зустрічі побратимів.

Ось так - по-офіцерськи стримано, але щиро Дмитро зустрічає своїх товаришів по службі. Не бачилися чоловіки з минулого маршу. День Незалежності для ветерана - свято з гірким присмаком. На передовій, неподалік Гранітного, втратив дев'ятьох своїх друзів.

Дмитро, ветеран:

Вони вже ніколи не прийдуть, ніколи не повернуться. З ними два офіцери. 26 серпня буде п'ять років як 4 хлопців прямим влучанням і загинули. 5 років вже буде. Двоє з них зовсім не мали родичів, у двох залишилося по доньці і сину.

Згадували не лише військових, але й головних рятівників на фронті - медиків. Валентина прийшла з портретом сестри - Ірини Шевченко. Медичний хамер, у якому перебувала жінка, обстріляли протитанковою ракетою. Раніше ми розповідали її історію. За словами сестри, День Незалежності для Ірини був особливим святом.

Валентина, сестра загиблої Ірини Шевченко:

Вони йшли за свободу, за нашу. За людей. За незалежність нашої країни.

Боровся за незалежність і Василь. На свято, як і всі, прийшов з побратимами. Щоправда, порахувати їх складно, бо всі - хто тут, у парку, для чоловіка свої.

- Ми всі тут. - Вас тільки троє? - Нє, нас багато. - А багато це скільки?- Тисяч сто. 

А може, і більше. Загалом учасники війни на Донбасі, медики та волонтери сформували 48 колон з різних регіонів України. Навіть з Криму.

Крим - це Україна. Крим - це Україна.

Попереду ходи - матері та члени сімей загиблих військовослужбовців, поранені воїни.

Дякуємо, дякуємо, дякуємо!

І так протягом усього маршу. На вулицях - тисячі людей. Зібралися, щоб особисто подякувати воїнам та їхнім сім'ям.

Дякуємо, дякуємо! Слава! Слава! Слава.

Олена, жителька Києва:

Я маю двох синів. І в них все добре. І за те, що в них все добре, я дякую нашим воїнам. Це в мене все добре, завдяки їм. І моїй подяці немає меж. Я хочу, щоб вони жили 100 років. Бо завдяки ним живемо ми і мої діти.

Олександр, житель Києва:

Для мене незалежність - це мати свою країну, яка відповідно до тієї Конституції, яка була прийнята має захищати своїх громадян. Якщо б їх не було, велика ймовірність того, що країна би сьогодні не святкувала. А далі продовжувала би боротися.

На завершення маршу на Майдані Незалежності пролунав гімн України. Скільки було учасників - достеменно сказати наразі неможливо. Відомо тільки, що колона захисників рухалася від Парку Шевченка до Майдану декілька годин.

Україна - понад усе. Україна - понад усе.