Військкомати і бюрократія: як хлопець з інвалідністю отримав повістку [ Редагувати ]

В армію - на візку. Багатостраждальна диджиталізація, схоже, оминула стороною військкомати. Чиновники щодня піарять чергові електронні проєкти, в той час, як у держструктурах панує паперова ера.

Повістки й досі виписують та розносять вручну. Як черговий папірець потрапив хлопцеві з інвалідністю? Про це - у нашому матеріалі.

Іграшкова піраміда - улюблена забава 16 річного Володі Комаренка. Він часто усміхається, але майже не говорить і не реагує на звертання. Адже не вміє цього від народження.

Наталія Комаренко, мама Володі:

До двох років нам казали від нього відмовитися та народжувати іншу дитину, бо він і шиї тримати не зможе. І голову. І взагалі. До 1 року він дійсно лежав, як травка, як-то кажуть.

Жанна Альбертівна, бабуся Володі:

Человек себя не обслуживает. Не понимает. Он просто не понимает. По тому нужно с ним постоянно.

Володя - єдиний в Україні, і один із близько 20 людей у світі із Синдромом Опіца-Каведжіа. Це генетичне захворювання. Для нього характерні: викривлення хребта, порушення у роботі внутрішніх органів та затримка у розвитку.

Баланчук Вікторія, лікар-невролог:

Володимир на даний час є дитиною з інвалідністю. З підгрупою "А". Що означає, що він не здатний до самостійного самообслуговування - пересування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою.

Попри групу інвалідності, дані про яку мають у соцслужбах, у школі-інтернаті та лікарні, доводити наявність своєї особливості, хлопчик змушений знову. На початку тижня його викликали до військкомату для отримання приписного.

Наталія Комаренко, мама Володі:

Вчитель мені зателефонував, сказав, що мені необхідно під'їхати до інтернату, взяти папери, зробити усі необхідні аналізи та флюорографію в поліклініці. І з ним приїхати першого грудня до військкомату. Ну, перша реакція була майже така. Я не розумію. Навіщо взагалі таким дітям являтися до військкомату.

Історія Володі Комаренка не поодинока. Подібний, не менш приголомшливий випадок стався в родині Гриценок. Не минуло й 40 днів від дня, як пані Олена з чоловіком поховали свого 17 річного сина, який народився з ДЦП і мав першу групу інвалідності, як у двері квартири постукали працівники Святошинського військкомату.

Олена Гриценок, мама Миколи:

Я подумала, что это к супругу, потому что он там проходил комиссию. Женщина сказала, что ей нужен Николай Александрович 2002 года рождения. Мне показали повестку, что мой сын должен явиться для прохождения службы. Такие детки, такие мамы должны еще углубляться в проблемы военкомата? Когда у меня ребенок умирал 20 дней, мне государство вообще, в больницах ничего нет. Нам ничем не помогли. А как военкомат - так приходи и приходи службу.

Процедура призову до лав ЗСУ істотно не змінювалася вже десятки років. Тож військкомати працюють за інструкціями ще радянського зразка.

Юрій Ватрич, підполковник Збройних сил України:

Якщо громадянин має проблеми зі здоров'ям, якщо він перебуває на інвалідному візку і він самостійно за станом здоров'ям не може прийти до військкомату, так, це можуть зробити його близькі родичі.

Наталія Комаренко, мама Володі:

Моральна така психологічна травма для любої матері. Яка повинна прийти до військкомату і пояснювати кожному лікарю, кожному, хто там працює, що моя дитина з інвалідністю і не може сюди прийти.

Країна у смартфоні, електронні паспорти і довідки - чиновники регулярно хваляться досягненнями в оцифруванні, однак забувають про потреби особливих людей, які й далі потерпають від бюрократичної тяганини.

Баланчук Вікторія, лікар-невролог:

Ідеальний варіант - щоб це була єдина якась систематизована мережа.