Кладовище літаків під Запоріжжям: чи можна раритет підняти у повітря? [ Редагувати ]

Іржаві й покинуті. Понад сто повітряних машин перетворюються на брухт у селі Широке під Запоріжжям. Місцевий аеродром, де колись навчали пілотів, тепер називають кладовищем літаків. Летовище заросло бур'яном і вабить хіба нелегальних туристів.

Кілька разів держава намагалася продати аеродром, але безуспішно. І це при тому, що місцева громада має пропозиції для його відродження. Чому до їх втілення справа так і не доходить - з'ясовував Сергій Бордюжа. 

Володимира Мілейка тут, у прямому сенсі слова, знає кожен пес. Військовий пенсіонер віддав Центру льотної підготовки двадцять років свого життя. Пройшов шлях від льотчика-інструктора до заступника директора. Тепер - на пенсії. Як і десятки літаків, на яких він піднімався в небо.

Володимир Мілейко, колишній льотчик-інструктор:

Самое интересное в моей жизни, это были полеты. Это было сумасшедшее удовольствие получить от выполнения полета и от того, что ты выполнил задание.

Можна показати архівні кадри з відеофільму 1990 року. Колишній льотчик-інструктор провів у небі кілька тисяч годин.

Архів 1990 року. Л-29 летить і повертає вліво. Чути двигун. Знято з сусіднього літака.

І випустив сотні курсантів, яких готували в цьому Центрі.

- Не одно поколение летчиков с благодарностью вспоминает Элки и своих учителей, открывшим им путь в небо…

 - Курсант в установленном порядке сидел на переднем сидении. Летчик-инструктор сидел все время сзади.

Це - Л-29. Реактивний літак чеського виробництва сімдесятих років минулого століття. Володимир Мілейко каже - це була найкраща машина для навчання пілотів.

Володимир Мілейко, колишній льотчик-інструктор:

Самолет дозвуковой. И максимальная скорость его 790 км ч. Потолок 10900 метров…

Останній раз у небо цей літак піднімався 8 років тому.

Володимир Мілейко, колишній льотчик-інструктор:

Мы его все любили, потому что его последний готовили. Он последним выполнял полеты. Видите, он украинский у нас…

За радянських часів запорізький Центр льотної підготовки був одним із найкращих у Союзі. Тут навчалися льотчики та парашутисти з усієї країни. А випускниками були навіть герої СРСР. Перші проблеми почались у 94: тоді державну програму підготовки пілотів заморозили.

Фінансування - теж. Сотні реактивних літаків та вертольотів стали нікому не потрібні.

Володимир Мілейко, колишній льотчик-інструктор:

Мы находились неоднократно значит и у президентов двоих мы были. Но одни говорили что Україна - держава не авіаційна. Другие говорили, хлопци, йдить працюйте…

Відтоді аеродром, на якому навчалися більше ніж тисяча курсантів, у повному занепаді. Будівлі - зруйновані. Майно - розікрадене.

Это медицинский центр, который функционировал при предприятии, когда оно функционировало. Еще в Советское время. То есть здесь проводились реабилитация пилотов, ихнее лечение, обслуживание.

Зараз у Центрі працюють лише кілька людей. Сторожі та виконувач обов'язків директора.

Володимир Дідик, в.о. директора запорізького Центру льотної підготовки ім. маршала авіації О.Покришкіна:

Сегодня центр не функционирует. У него в принципе нет основных средств для осуществления хозяйственной деятельности.

 А сам аеродром більше нагадує декорації з фільмів-катастроф і вабить не пілотів, а відеоблогерів і сталкерів….

Видите, какие плакаты. Доска управления есть. Снизу разбросано много разных штук. Это я заберу себе на память…

Самі ж літаки, які так і залишилися просто неба - стали об'єктами для нелегального паломництва. І все заради ось цієї сталевої екзотики.

Наши попытки влезть в этот самолет не увенчались успехом. Люк то открывается, а вот внутри кресла нет. Оно отсутствует. И те кто тут ходит, жадно ищет это кресло. Чтобы сесть. Посидеть. И представить себя пилотом.

От тільки ці літаки вже ніколи не піднімуться в небо.

Володимир Дідик, в.о. директора запорізького Центру льотної підготовки ім. маршала авіації О.Покришкіна:

Они в данном случае даже не интересны как металлолом. То есть, скажем так, затраты на их утилизацию, разборку, транспортировку, работы по демонтажу, они скажем по стоимости превысят металлолом

Директор і колишні інструктори не люблять, коли льотний центр називають цвинтарем для літаків. Кажуть - це радше найбільша стоянка покинутих літаків і вертольотів на всьому пострадянському просторі. Їх тут - 158. Кілька років тому держава вирішила продати літаки.

А за виручені гроші покрити борги, які накопичились у підприємства. Сьогодні Л-29 можна купити на аукціоні всього за 3 тисячі доларів. Легендарний "Кукурудзяник" Ан-2 - дешевше за 50 тисяч гривень. Але попри те, що деяким людям здається, буцімто літаки досі на ходу...

Два штурвала движутся. До сих пор работает. Для помощника, для пилота и помощника пилота. Даже все кнопки до сих пор работают, очень интересно.

Професійні льотчики зізнаються: щоб підняти в повітря цей раритет, потрібна не одна сотня тисяч гривень.

Володимир Дідик, в.о. директора запорізького Центру льотної підготовки ім. маршала авіації О.Покришкіна:

Сумма по восстановлению этих летных единиц, она в разы, в разы превышает стоимость самой летной единицы.

Тож купують літаки зазвичай як музейні експонати. Проте реанімувати Центр льотної підготовки все-таки можна. Для цього потрібно, щоб Мінінфраструктури передало об'єкт місцевій громаді, яка готова знайти спонсора.

Денис Коротенко, голова Широківської громади:

Наше видение, создание, сохранение училища, возобновления даже там полетов, обучающих. Чтобы эту площадку могли использовать разные клубы, парашютные, дельтапланеризм. И отвести место для музея под открытым небом.

Тож втілити в реальність мрії про небо ще можна. Для цього необхідна база та злітно-посадковий майданчик. А ці металеві птахи залишаться в історії.