Київський іподром: як пережили рашистську навалу працівники та вихованці закладу? [ Редагувати ]
На Київському іподромі вже готуються поновити проведення традиційних змагань
Війна в Україні впливає геть на всі галузі. І змушує зважати увагу навіть на ті галузі, які за мирного часу надто уваги не привертали.
Війна з росією вбиває галузь конярства в Україні! Багато іподромів та господарств, які вирощують рисистих коней, зараз несуть неабиякі збитки. Чимало конюшень потрапили під обстріли.
Анатолій Журавльов розповість, як в умовах війни виживає Київський іподром та чим допомагають йому люди, які ще донедавна не мали жодного відношення до конярства.
Такий, да, молодий коник. Веселий, у формі. Вже після воєнних дій він прийшов до тями. - Все разные, к каждой лошади нужен отдельный подход. Это все индивидуально. - Він для мене як мій друг. Дуже він мене любить.
Коричневі, білі, чорні… На перший погляд, війна обійшла Київський іподром стороною. Та насправді - з першого ж дня повномасштабного вторгнення росії в Україну - кожен із цих струнких красенів опинився у смертельній небезпеці.
Ольга Бондар, заступниця директора КП "Київський іподром":
Коні та собаки, які тут живуть на території, для охорони, вони всі були в паніці, коли було дуже гучно - вибухи, стрільба, повітряні тривоги - і дійсно вони нервували, металися по своїх боксах. І люди також були налякані, але вони залишались і робили все необхідне.
У перші тижні повномасштабної війни за кількома сотнями коней доглядало всього близько двадцяти місцевих фахівців. Понад місяць вони жили на іподромі. В умовах воєнного часу тут запровадили режим економії.
Ольга Бондар, заступниця директора КП "Київський іподром":
Були такі випадки, що люди поїхали й не могли забезпечувати коней в повному обсязі. Хоча забезпечення коней кормами - це не є функцією іподрому, функція власників. Привозили до нас коней також зі зруйнованих стаєнь біля Києва - то ми не могли поступити по іншому, як взяти на себе централізовану функцію з закупівлі кормів - сіна, овса. Допомагали люди, волонтери - за що їм велика дяка.
Микола не залишив копитних друзів у найскладніші часи. А цьому жеребцю - на прізвисько Корпус - попри небезпеку - навіть допоміг виконати пікантний, але важливий, обов'язок - за сотню кілометрів від столиці.
Микола Данилюк, власник коней:
У нас в Яготині кобили вже були на случку - і я жеребця забирав під час війни, під час, можна сказати, вистрелів і всього, я приїжджав, забрав його на случку, попарував своїх кобил ним. І привіз його назад тоді, щоб дальше він продовжував своє як спортсмен. Спортсмен він у нас!
Зараз же на Київському іподромі вже готуються поновити проведення традиційних змагань за присутності глядачів. Тут зізнаються: комунальне підприємство досі до кінця не оговталося після активних військових дій, що точилися у столиці та навколо.
Это у нас двухлетка. Молодые кони, они все не сильно знают еще, что мы от них хотим. Поэтому каждый раз, когда приходишь к ним чистить - каждый раз как первый раз. В "первый раз" щетку видят, в "первый раз" человека, пока не привыкнут.
Наталія - денний коняр. Дівчина особливо піклується про тих тварин, які ще не знайшли своїх власників або ж поки що не можуть із ними знову зустрітися. Каже: догляд за тваринами хоч і приємна справа, але щоразу це - завдання з зірочкою.
Наталія Мороз, денний коняр КП "Київський іподром":
У каждого коня свой характер. Каждый ростом, статурой больше, жеребцы, кобылы. Это все в первой так много разных характеров. А потом как-то постепенно все - оно привыкла и как-то оно само, само как-то все. Я чищу, собираю, в леваду вывожу их, и общий осмотр. Я тут, скажем так, не последний человек на конюшне!
І знання Наталії, як і інших фахівців іподрому, стають у пригоді волонтерам. Катерина дізналася про те, що зараз на Київському іподромі потребують допомоги. І не змогла залишитися осторонь.
Катерина, волонтер:
Прочитала на Фейсбуке, что вот нужна помощь и финансовая, и чем можно помочь просто. И поэтому позвонила, меня пригласили, попробовала - мне понравилось, я понравилась, наверное. Кушать мы им даем сено, потом овес, потом выгуливаем - сегодня в первый раз каталась на лошадке, убираем естественно. Вот так - стараюсь помогать, чем могу.
А от Юлія - вже давно з кіньми на "ти", хоча й працює юристом. Дівчина впевнена - підтримувати тих, хто потребує допомоги, важливо як ніколи.
Юлія Карандюк, волонтер:
Ще дуже давно в мого дідуся були коні. Він завжди давав мені покататися. Потім я потрапила на Київський іподром. Де й залишилася. Я катаюсь верхи, качаюсь в качалках, катаємо діток маленьких. Всіх бажаючі - можуть спокійно приїхати на Київський іподром, домовитися про час і проїхатися верхи, навчитися цьому прекрасному ремеслу.
Спільнота любителів коней - то наче велика родина, кажуть на іподромі. Й потрапити до неї легко. Як саме - можна дізнатися на сторінці комунального підприємства у Фейсбуці.
Ольга Бондар, заступниця директора КП "Київський іподром":
Наші люди вміють співчувати, вміють гуртуватись, вміють допомагати Це важливо, це дійсно сила. Коні не помирають, вони їдять, але це не все. Це частина тільки невеличка. А взагалі потрібно підтримувати всю цю галузь вона повинна стати частиною нашої культури національної.
