Партизани та тероборонівці пройшли вишкіл на Київщині [ Редагувати ]
Вони - цивільні люди, але тепер зі зброєю готуються чинити опір загарбникам. Себе називають "партизанами" і вчаться бити ворога зненацька.
На одному з вишколів добровольців тероборони сьогодні побував наш Ігор Левенок. Їхні історії - дивіться далі в його сюжеті.
Київщина. Один із північних районів. Небезпечний напрямок. Навесні наші війська вибили звідси окупантів. Тепер цю місцевіть вивчають і тут тренуються сили тероборони. Підрозділи щодня поповнюються новобранцями.
Ваша задача сейчас - научиться держать строй. Только ви научитесь держать дистанцию, строй, держать свою позицию, вам будет проще и тогда ви сможете дальше работать...
Озброєні чоловіки в одностроях. Місцеві жителі. Добровольці. У мирному житті ці люди асолютно цивільних професій. Робітники, айтішники, вчителі, медики... Та широка агресія проти України змусила і їх стати у стрій. Задача: навчитися вправно володіти зброєю.Влаштовувати диверсії на шляху у ворога.
Ігор Левенок, кореспондент:
Тренування відбувається на місцевості, де російські орки облаштували свої укріплення, під час окупації Київщини. За легендою навчань партизани, а саме так себе називають ці бійці, мають ліквідувати ворожий спостережний пункт і взяти у полон офіцера...
З першого погляду, це ніби рухлива гра у війну. І пану Андрію в ній довелося бути тим самим захопленим офіцером.
Да, сказали, що генерал. Потім, щоправда, сказали що полковник, ну таке...
Хоча насправді чоловік зовсім не генерал і не полковник... Вчитель трудового навчання. Пішов у тероборону, бо до армії здоров'я не дозволяє. Про вишкіл добровольців розповідає цілком серйозно.
Андрій Тарасенко, доброволець:
Ви просто не бачите тонкощів. А перша тонкость, от та людина, яка йде приманкою, вона йде, наступає, шумить, вона має кричати, вона має всяческі мене відволікати, щоб я не чув, що було у мене сзаді. Перше - він должен шуміть, а друге - не стояти чи йти на мене, якщо я йому командую, а він має іти по колу так, щоб його напарник оказався в мене сзаді...
Територію, де окопувалися рашисти, оглядаємо з Олексієм. Він теж доброволець, з трофейним автоматом.
Повну історію трофейного "калаша" Олексій обіцяє повідати вже після війни. А от те, як путінські загарбники поводяться скрізь, то вже ні для кого не секрет, каже боєць.
Олексій, доброволець:
Це чисто ще (купи сміття). Я вам чесно кажу, що це ще чисте місце, може тут жили чистоплотні якісь свинособаки, але є такі місця, що от ну просто видно, вони ж тільки одійшли, тут ще гаряче все було. Отак от тут сухпайок розпакований, тут куча навалена. Видно як він сидів їв і кучу валив...
Олексій за фахом ветеринар. Каже, російську навалу з нашої землі слід усіма можливими методами!
У ряди тутешніх "партизанів" вступають і жінки. Ось розвідниця на псевдо "Хвіст". У цивільному житті жінка працює психологом. Статура тендітна. А завдання має виконувати на рівні з чоловіками.
Втім, договорити з розвіднецею нам не вдалося. Бійці подають сигнал тривоги. У небі помітили ворожого безбілотника.
На висоті десь кілометр. У нас є людина, яка чітко їх определяє. Він побачив, дав команду, уточнили і дійсно літає. Вирішили, щоб не було скупчення людей, як тільки що тут було, розійтися. Бо якщо буде удар, щоб усі залишилися живими...
Військові кажуть: ворожі дрони тут помічають ледь не щодня. Вочевидь, супротивник проводить розвідку.
Андрій Вирлатий, начальник штабу підрозділу тероборони:
Зараз ми готові більше ніж двадцять четвертого лютого, зараз ми готуємося. Тому окупація... ну це малоймовірно. Тому ми будемо воювати, ми будемо бити росіян де можливо і як можливо, виконувати завдяння згідно наказу. І окупацію ми всіма силами і засобами ми не допустимо на нашій території...