Діти війни: як рятували маленьку Алісу з розтрощеного Маріуполя [ Редагувати ]

Вона - читала книжку, коли рідний Маріуполь почала бомбити російська армія. Маленьку Алісу вивезли з-під обстрілів. Утім, її мама вирішила залишитися в Маріуполі, а батько служить в ЗСУ. Дівчинка зараз живе разом із тіткою у Дніпрі. Лише в це місто евакуювалися понад дві сотні дітей без батьків. Історія Аліси з Маріуполя далі.

Дев'ятирічна Аліса з Маріуполя. Свій день народження - 5 березня - дівчинка зустріла під канонаду ворожих обстрілів.

Аліса, переселенка:

Оксана там печет мне из коржей таких, ну вафлей и меда, который она нашла тогда торт, типа мельних таких два. И она резко говорит, люди тут кто-то орет.

Знайомі родини Аліси приїхали, аби забрати їх у безпечний, як на той час здавалося, район Маріуполя, у будинок біля моря. Батько Аліси - військовий і вже тоді воював з окупантами. Дівчинка з мамою, тіткою та бабусями кілька тижнів ще жили у рідному місті. Щодня вибухи ставали все дужче і ближче. Те що довелося пережити, дівчинка розповідає із дитячою безпосередністю. З посмішкою згадує і той день, який може вважати своїм другим днем народження - 22 березня. Будинок знайомих, де на той час жила сім'я, потрапив під масований обстріл росіян.

Аліса, переселенка:

22 число, мы такие на уличке, Илья пилит дрова, мы собираем орехи, мы тогда печку топили на орехах. Взрослые там пилят дрова, я тем временем глажу дворовую кошку, ну как всегда, я это я. И вот резко мы слышим прилет.

Тоді, пригадує Аліса, усі побігли в укриття. Та безстрашна дівчинка зізнається, за місяць постійних обстрілів звикла до вибухів. І того дня вона читала книгу під покривалом, поки російські бомби летіли на її дім.

Аліса, переселенка:

Я просто пыталась тогда читать книгу "Лолу", простите меня последняя часть которая осталась. Пытаюсь читать. Они меня то накрывают, то расскрывают. Я просто такая, дайте почитать. Я уже привыкла, что нас там бомбят. Побомбили и перестали, перешли там в какую-то другую сторону.

Але дочитати книжку Алісі так і не вдалося. Довелося тікати. Від бомбардувань майже щохвилини здригалася земля.

Людмила Тордія, тітка Аліси:

С моря подплывают корабли и мы прям наблюдали как с этих кораблей в сторону порта начало прилетать. И потом как мы поняли по "Азовстали". Причем мы даже наблюдали, по 46 залпов идет они перестраиваются, и потом следующие. От этого содрогалась земля.

9-ро людей сіли в один легковик і поїхали до Бердянська. В окупованому місті Алісі найбільше запам'яталися літаки, від яких дівчинка щоразу ховалася під дерева, а ще сосиска в тісті...

Аліса, переселенка:

И когда мы там зашли в магазин и там оказались сосиски в тесте. Вы что, теплые. Мы налетели и никому так и не рассказали. Это был секрет.

З Бердянська вони поїхали далі до Запоріжжя, а звідти до Дніпра. Матір Аліси вирішила залишитися у Маріуполі. Зараз дівчинка проживає разом із тіткою та бабусею. Батько на війні.

Людмила Тордія, тітка Аліси:

Мой муж - он пограничник на КПВВ Новотроицкое. Тоесть встречал гостей в первую очередь.

Аліса у Дніпрі дистанційно завершила навчальний рік. Зі школою та відновленням документів допомогли у міськраді. На сьогодні у місті понад 200 дітей, які приїхали без батьків. Управлінці тимчасово влаштовують таких дітей у сім'ї містян під опіку, в прийомні родини, дитячі будинки сімейного типу.

Олена Чубенко, в.о. начальника управління-служби у справах дітей Новокодацького району Дніпровської міськради:

На обліку по місту 227 таких дітей, із 17 дітьми, їх батьками, втрачено зв'язок. Це або не відомо що з ними, чи вони загинули, чи просто немає про них інформації. І ці діти знаходяться в сім'ях своїх родичів.

Аліса ж поки її батько боронить Україну - і далі житиме з тіткою. У Дніпрі їхня родина поповнилася - з'явилася кішка Василіса, а ще дівчинка знайшла подружок.

Аліса, переселенка:

Это Зоя и Кира. Если вы сейчас это смотрите - привет! Они стали моими подругами, я с ними переписываюсь.