16-річного Владислава Буряка окупанти 90 днів тримали у карцері: які жахіття коять росіяни з українцями [ Редагувати ]

Прибирав у камері тортурів, голодував і тепер має зовсім інші цінності життя. 16-річного Владислава Буряка окупанти 90 днів тримали у карцері. Це була кімната два на два метри. А за стіною - весь час катували полонених. Біль і відчай досі перед очима підлітка. 

Як він все пережив? І які жахіття коять з українцями окупанти? Історія Владислава у викладі наших журналістів далі.

На трасі неподалік Запоріжжя зупиняється мікроавтобус. У машині 16-річний Владислав Буряк, який 90 днів провів у рашистському полоні. Хлопця зустрічає його батько. Вони міцно обіймаються та сідають до патрульної машини.

Все хорошо. Жив, цел, счастливый и радостный еду на родину. - По лицу вижу, что я более счастлив, чем узник.

Того дня батько з сином проговорили до глибокої ночі. Хлопець розповідав про всі жахіття, які довелося пережити у полоні.

Владислав Буряк, колишній полонений:

Первые 4 дня я не ел, и не пил потому, что я банально не хотел. Я сидел на деревянной кровати и ждал своей участи. У меня в голове было 3 вопроса: «почему», «зачем» и «когда».

А в цей час в одній із сусідніх камер лунали крики та стогони людей, яких безжально катували рашисти. Вдень хлопець мав прибирати сліди знущань.

Владислав Буряк, колишній полонений:

Я хорошо запомнил, когда я вхожу в эту комнату - там человек просто висит, подвешенный проводами. Капает кровь. Все на полу в крови. И это входило в мои обязанности: помыть пол, все тряпки, вылить эту воду и зайти к себе в камеру.

Хлопець постійно боявся, що може стати наступною жертвою нелюдів. 

Владислав Буряк, колишній полонений:

Когда попадаешь в одиночну камеру - думаешь: кто я - военный преступник, террорист, кто я?

Підлітка не лупцювали, і фізично не катували, але постійно тиснули морально, доводилося жити у задушливій атмосфері брехні та страху.

Владислав Буряк, колишній полонений:

Они пытались вести свою теорию, что тут везде нацисты, фашисты, здесь неуважение к русским, ущемляют русских. В голове я же поннимал, что это все ложь, что это все неправда. Больше слушал, но не отвечал, или старался более-менее (неразборчиво), чтобы они доверяли мне.

У камері Владислав провів 50 днів. Потім його перевезли до готелю в Мелітополь - чекати на обмін. За три місяці в неволі батько та син змогли поговорити лише 6 разів по 2 хвилини. 

Олег Буряк, батько хлопця:

Я его сразу начал настраивать на то что настройся на процесс. Мы не знаем сколько времени это продлится. Старайся относиться к этому философски. Убираешь эмоцию - включаешь мозги. Тебе никто, кроме тебя самого не поможет в том месте, где ты находишься. Я то на своем месте буду выполнять свою работу, но если ты себя вдруг доведешь до такого какого-то этапа, то я тебя не смогу удержать.

Здається, Владислав мужньо переніс ті жахіття. Проте і син, і батько, ще не усвідомили, що все позаду, і хлопець вдома.

Олег Буряк, батько хлопця:

Ты находишься в состоянии тотального самоконтроля. Я сейчас до сих пор еще живу в этой парадигме. Для меня это еще не закончилось. Сколько времени это пройдет - я не знаю. 

З полону підліток повернувся іншою людиною, додає батько. Сам же Владислав каже, що переосмислив цінність людського життя.

Олег Буряк, батько хлопця:

Когда ты попадаешь в такую ситуацию ты по-другому начинаешь ценить воздух, свободу, жизнь. Понимаешь ценность жизни. Ты понимаешь, что жизнь - это большой дар, неспроста дается.