Волонтери з Миколаївщини понад чотири місяці годують військових домашньою їжею [ Редагувати ]

Їжа, що смакує домівкою. Цього зараз дуже не вистачає нашим захисникам - переконані жінки з села Красне на Миколаївщині. От уже кілька місяців вони годують бійців на передовій. Зізнаються - це також допомагає боротися зі страхом, який навіює війна. За чотири місяці вже нарізали десятки кілограмів салатів, наварили чимало відер плову та накрутили сотні налисників. Далі наш матеріал із прифронтової Миколаївщини.

У перші ж дні повномасштабного вторгнення росії допомагати військовим взялися всім селом - згадує Ірина Миколаївна. Сільський Будинок культури, яким завідує жінка, перетворився на волонтерський штаб. Тут шили прапори та пов'язки, збирали одяг, засоби гігієни, продукти.

Ірина Данилевич, волонтерка:

Хтось привіз свиню, до свині таскають двох баранів, ті таскають мішок муки. Создали группу "Красне сьогодні". Пишу: дівчата, треба 60 баночок. Бистро несуть. Надо кришечки - несуть.

Село Красне розташоване біля траси, якою постійно пересувалася українська військова техніка, от місцеві й стали підгодовувати наших захисників, що проїжджали повз.

Валентина, волонтерка:

Тих бутербродів, тих пакуночків готували на день. Ми не присідали. З ранку до ночі. Вероніка бігала - по 10 пакунків несе, по 20. А хлопці кажуть - уже роздали. Уже їдуть хлопці. По 100 за день було.

Згодом почали передавати смачненьке на передову. Холодець, олів'є, котлети, печиво... Кожна господиня готувала те, що вміла найкраще.

Ірина Данилевич, волонтерка:

От ми рахуємо завжди, якщо перець здоровий, два перці хлопцю хватить перекусить. Я завжди кажу, що мужчина має бути нагодований. Кому хочеться голодному воювать? Ми все це робимо порціонно.

Світлана Куранова, волонтерка:

Все по-домашньому, все як вдома. Люди з села зносять яйця, які курочки тільки знесли свіженькі. Молочко приносять. В селі люди хоч і незаможні, але дуже подільчеві, дуже добрі.

Поки Світлана налисники випікає, Вероніка їх начиняє та пакує.

Вероніка Мисько, волонтерка:

Хлопці дуже полюбляють. Вони говорять завжди, що наших налисників багато не буває.

Тетяна Кругікова, волонтерка:

Ми влажуєм душу, щоб солдатикам було смачно, щоб в них сила була до перемоги. Побільше їм енергії й всього найкращого. Ми їм дуже вдячні. Що ми спимо під мирним небом, просинаємося і бачимо світанок, що у нас все добре. Дякуємо їм велике.

Міша - тут найменший кулінар. Вони з мамою - переселенці. Сидіти вдома склавши руки просто не можуть.

Михайло Дьяченко, волонтер:

Зараз я качаю тісто, щоб наліпить солдатам вареники. Я прийшов сюди, щоб помагати солдатам, бо вони захищають нашу державу од орків.

Сьогодні волонтерки наліпили 20 кілограмів вареників! Нафаршували кілька казанків перцю, начинили близько сотні млинців. Тепер їх заморозять і невдовзі повезуть на передову. З транспортом і паливом - теж допомагають місцеві.