У Мінкульті визнали нематеріальною культурною спадщиною України страву одеситів [ Редагувати ]
Головна загроза нашим цінностям зараз - війна.
З відвареною картоплею та смаженою цибулею, кисломолочним сиром з зеленню та з моцарелею. Улюблену страву одеситів – плацинду, або ще як її називають "плачинда", в Мінкульті визнали нематеріальною культурною спадщиною нашої країни.
Що ж за смакота така? І чим вона так полюбилася жителям півдня. Розкажуть наші кореспонденти.
Традиційний обід вівчаря у бессарабському степу. Плацинда або ж "плачинда" з начинкою з овечої бринзи - те, що дружина готує Івану постійно.
Іван, вівчар:
Брынза лучше, картошка портится летом, а брынза не так портится. ++ Постоянно ей заказываю. Ну, как заказываю, она сам - у нас 6 детей. Постоянно любит.
Такий самий обід - і в голови однієї з місцевих громад.
Іван Кюссе, Бородінський селищний голова:
Сьогодні пригощали плациндою. Жіночка, яка мешкає в Тарутино. Іване Георгієвичу, не бажаєте покуштувати молдавську плацину. Такий момент, коли кожен гордиться тим, що в нього є.
Готують - за сімейними рецептами. Передають з покоління в покоління та продовжують смакувати мало не щодня. Саме тому плацинда з Бессарабії на Одещині увійшла до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
Валентина Вітос, директорка Одеського обласного центру української культури:
Громада, на якій побутує, на території якої побутує ця нематеріальна культурна спадщина, визнавала це своєю нематеріальною спадщиною, охороняла її і хотіла, звичайно, ділитися нею зі світом.
Для селищ у долині степової річки Фрумушика це нескладно. Адже вони не тільки зберігають традицію. А й справді намагаються презентувати її світові. Центром процесу став комплекс Фрумушика-Нова. В 1946 році заради створення військового полігону на цих територіях зруйнували 5 населених пунктів. Зносили будинки просто на очах в мешканців, щоб ті розуміли - повертатися нікуди. Майже півтисячі родин були змушені покинути рідні землі. Але за 60 років їхні нащадки повернулися.
Олександр Паларієв, власник еко-комплексу Фромушика-Нова:
Только деревья фруктовые могут показать, где раньше были дома. На семейном совете мы приняли решение: давайте будем это восстанавливать. Дедушкин дом. И вот так родилось это образование.
Щоправда, замість живого села тут свого роду пам'ятка та туристичний об'єкт. Родина Паларієвих реставрувала садиби всіх національностей, які мешкали, та й продовжують жити в цій частині Одещини. Молдавське подвір'я, українське, гагаузьке, болгарське, єврейське. Перед кожним - пам'ятник, що символізує колишніх мешканців. Найбільший монумент Фромушики вже відомий у світі.
Олександр Паларієв, власник еко-комплексу Фромушика-Нова:
Это мы называем памятник дедушке, деду Деомиду. Это - памятник Чабану, который вошел в книгу рекордов Гиннеса. Это - 1081 тонна гранита. Высотой 17 метров 94 сантиметра. Мы все делаем для того, чтобы показать, что это - богатая страна, известная и колоритная.
Саме на молдавському подвір'ї, тепер уже елемент культурної спадщини України, готує Ганна.
Ганна Чобану, кухарка:
Делаю с малых лет. С 8 начала что-то месить. Но в 14 лет уже могла делать хорошо. Мы не делаем 2-3 плацинды, мы готовим по 25 на раз. Это выходит 2 килограма муки и литр воды.
Додати лише одне яйце - і в Ганни в руках швидко формується тісто.
-Вот так, сколько вмещается в руке. Это норма плациндочки.
Поки тісто відпочиває, Ганна робить начинку. Найтрадиційніша - з головним місцевим спеціалітетом - овечою бринзою.
Далі найскладніше - зробити кожен шматок тіста прозорим.
Кажуть, раніше розтягати тісто молодих господинь вчили на подушках. І зараз це вміє робити не тільки старше покоління, а й молодь.
Антоніна Сорокіна, місцева жителька:
У каждой свое тесто, каждая ставит сколько хочет брынзы, сыра, у каждой свой рецепт.
Окрім плачинди, перелік нематеріальної культурної спадщини України Одещина збагатила ще шістьма елементами. І це не тільки гастрономічні традиції, а й наприклад, обряди, клязмерські пісні та старовинний метод зведення будинків. Звісно, зберігати все це в сучасному світі непросто.
Валентина Вітос, директорка Одеського обласного центру української культури:
Це така ситуація, коли змінюється саме життя людей. Але вона в цей період може пристосовуватися під ці моменти.
Але головна загроза нашим цінностям зараз - війна.
Валентина Вітос, директорка Одеського обласного центру української культури:
Для нематеріальної культурної спадщини важливий носій. Та людина, яка володіє знаннями. І найперше, що ми втрачаємо, це - втрачаємо життя цих людей. Це те, що становить основу нашої ідентичності. Це наш дух. Це те, що як раз хочуть вбити вороги-росіяни, які не можуть змиритися з нашою культурою, з побутуванням того, тим, що справді характерне тільки для нас.
За таких умов важливо берегти традиції. Це те, що справді має значення.
