Жителька Херсонщини вивезла з окупації вишиті картини з символами міст-героїв [ Редагувати ]

Жителька Херсонщини потайки вивезла з окупації вишиті картини із зображеннями символів українських міст-героїв. П'ять місяців Анна виготовляла їх буквально під носом у російських військових. А коли її сім'я знайшла змогу виїхати з окупованого села, ризикуючи життям, картини жінка забрала із собою…

Мобильний? Заряжений? …откуда …?

Ось такі приниження та страх мають витримати українці, які наважуються виїхати з окупованих росіянами територій. Самі московські нелюди називають це "фільтрацією" і хто її пройшов - не забуде вже ніколи.

П'ятеро суток разом, вже, як рідні! …точно! Куми, брати, свати.

Зараз вони сміються та фотографуються, хоча ще кілька тижнів тому ці люди тремтіли від страху, коли проходили російські блокпости на окупованій Херсонщині. Після п'яти місяців окупації вони наважились виїхати на підконтрольну Україні територію. Лариса розповідає, брали з собою мінімум речей і жодної, яка б могла виказати їхню проукраїнську позицію - московити перевіряли навіть вміст ноутбуків.

Лариса, переселенка з Херсонщини:

Коли побачила нашого військового то начала - у мене почали сльози бігти …і він сказав, рідненька, тримайся, ти вже вдома. Я хочу вам сказати, що це запах волі …його ні з чим не зрівняти.

Вже діставшись на Черкащину подруга Лариси, Анна відкрила таємницю - вона вивезла з Херсонщини вантаж, який міг коштувати життя.

Це мій скарб, який я везла.

Анна обережно дістає вишиті картини з войовничими символами українських міст-героїв. Харків, Миколаїв, Херсон, Чорнобаївка. Їх всі жінка вишила буквально під носом в росіян, аби хоч якось протриматися в окупації.

Анна, переселенка з Херсонщини:

Блокпост був за двісті метрів від мого будинку. І ходили вони в магазин через наш двір …я виглядаю, я бачу їхній прапор і от так робила - вишиваю, заховала, роздрукувала іншу схему, вишиваю.

Коли в родини з'явилась можливість виїхати з окупації - Анна без вагань вирішила забрати й свої роботи. Задум був ризикованим, тому картини пакували так, щоб росіяни навіть не здогадались про їхнє існування. В пригоді стали пляшки із шампунем.

Повні були, не порожні пляшки, тут шампунь, туди запхнули, затрамбували, щоб вони повністю втонули в шампуні. Досі пахнуть шампунем!

Діти Анни пишається вчинком своєї мами. Старша донька Аліна жалкує лише про те, що не змогла вивезти свій патріотичний доробок.

Була розмалювала чемоданчик рожевий - з однієї сторони Доброго вечора, ми з України, і дівчата тримають прапор України, а з іншої сердечко, прапор України, калина і Слава Україіні …а потім мені це все прийшлось стерти.

Через брак інформації - про жахіття у Бучі Анна дізналась лише в середині літа. Свою чергову роботу вона вирішила присвятити саме цьому місту.

Я всі міста хочу вишити... як Бучу …те, що там пережили люди - це ж взагалі …немає мови.

Тут, на Черкащині, зізнається Анна їй працюється спокійніше, а тому і робота іде значно швидше. Сподівається, що колись їй вдасться зробити виставку, і вивезені з окупації картини посядуть у ній головне місце.