Надвисока ціна: Україна вшановує полеглих героїв російсько-української війни [ Редагувати ]
В Іловайському котлі, за офіційними даними, загинуло 366 українських бійців
Ціна, яку Україна платить за і свою незалежність, і за незалежність усієї Європи, надвисока. І сьогодні наша країна вшановує тих, хто віддав свої життя у боротьбі за волю.
Цей день пам'яті приурочили до Іловайської трагедії, коли наприкінці серпня 2014-го року російські військові цинічно та підступно розстріляли "зелений" коридор, яким за домовленостями виходили українські бійці. Відтоді в нашій боротьбі було чимало трагічних етапів. Та головне, що жодна смерть українського героя не була марною. Бо українці пам'ятають кожного.
Йому назавжди 22...
Йому назавжди 40...
Він боровся проти забудови парку...
А він хотів створити унікальне екопоселення...
Тисячі мрій і тисячі планів. Тисячі різних історій. Але одне бажання на всіх - вільна і незалежна Україна. Вони стояли на смерть за кожного з нас. І віддали життя за Батьківщину.
Кривавий 2014-ий. Перші герої - герої небесної сотні. Поки Україна в скорботі, путінський режим підступно анексує Крим і розв'язує війну на Донбасі. Українські військові пліч-о-пліч із добровольцями беруться до зброї.
Іловайськ - одна із найтрагічніших сторінок нашої новітньої історії, яка вчить - росіянам вірити не можна. Після майже місяця запеклих боїв, на підмогу бойовикам уперше відкрито приходять російські регулярні війська. Нашим бійцям обіцяють дати для виходу з оточення зелений коридор, який в результаті стає коридором смерті. Бо росія попри обіцянки й домовленості - розстрілює колони українських солдатів.
В Іловайському котлі, за офіційними даними, загинуло 366 українських бійців, понад 400 зазнали поранення. Гаряча фаза війни на сході тривала до 2015. У лютому були підписані мінські угоди. Та росія і їх не збиралася виконувати. Війна розтягнулася на вісім років. І за цей час - Україна втратила понад 4,5 тисячі своїх синів і дочок.
Це вже він був такий канєшно, українець щирий.
Пані Наталя гортає альбом зі світлинами свого сина Дмитра і згадує, як не хотіла відпускати його на фронт...
Наталя Єфремова, мама Дмитра Єфремова:
Ма, я піду і все, я нє: Дім, у тебе ж сім'я, діти, він взяв зібрався й уїхав, повіз він був начальником Чернолєской, подчєнньоних повіз на комісію і сам її пройшов, ще біжить мені на встречу: ма, я здоровий, ну тіпа, а я кажу, а ти що болів чи шо, в чом проблема, чо ти здоровий - ну то шо я завтра уєзжаю, говорю: як уєзжаєш, я так обідилась, говорю, нєт нікуда.
Та Дмитро таки поїхав. Це був 2015-ий. В нього була сім'я і двоє дітей, перспективна робота начальника станції на залізниці. Але він був певен: має бути на Донбасі... Загинув Дмитро у травні 16-го від мінометного обстрілу. Життя його рідних розділилось на до і після...
Всегда смех, всегда вместе, день рожденья, какой праздник, всегда всех полно, а сейчас нету никого. Он був как звено в цепочке, а тепер все розкатилось...
Вулиця у селі Знам'янка, де жив Дмитро Єфремов - тепер носить його ім'я, ім'я героя. Пані Наталя каже - час ніби лікує, та не зовсім....
Ця втрата - вона як рана, вона потом вроде и зажила, покривається такой корочкой, но при любом моменте и случае, воно таке боляче, мені всьо время казалось зараз відкриється дверь і зайдьот Діма.
Батько Дмитра довго не міг змиритися зі смертю сина, і сам пішов добровольцем на фронт. Після того, як росія вже відкрито напала на Україну.
Лютий, який змінив усіх нас. Тисячі українців добровільно взяли зброю до рук...
Семен Обломей, захисник України:
В армії до повномасштабного вторгнення я не служив, військової кафедри я не проходив, досвід тільки той що з початку, з 24 лютого, ну з 28 лютого, як я пішов в ТрО свободівстьке.
Це останнє інтерв'ю українського захисника і мужнього воїна Семена Обломея. йому лише виповнилося 22. Він навчався в університеті, мріяв стати арбористом. Їздив у різні експедиції, і багато волонтерив. Та коли росія пішла на нас відкритою війною, вирішив долучитися до батальйону свобода.
Анна Обломей, сестра захисника України:
Після того, як він був Ірпені й Бучі він сказав, що я хочу на 0 і я зроблю все щоб туди попасти.
І на фронт він таки потрапив. Спочатку в Рубіжне, потім у Сєвєродонецьк. Звідти зміг вирватися на кілька днів у Київ, щоб одружитися зі своєю дівчиною. Потім - назад у пекло.
Анна Обломей, сестра захисника України:
Я намагалася себе переконати, що все буде добре. Ну блін Семен це він так літав на скейті, він такі штуки робив і завжди майже залишався неушкодженим, щоб було, що я вірила, що в нього такі сильні янголи охоронці, що вони його збережуть. Дарма вірила да (плаче).
21 червня, коли наші війська почали поступово відходити від Сєвєродонецька, Семен загинув.
Володимир Ращук, доброволець батальйону "Свобода", військовослужбовець Нацгвардії України:
Зранку Сем мене провів на переправу, ми з ним простилися, він каже - артист, я дуже не хочу прощатися. Кажу - не треба прощатися, ми ввечері побачимось, ну і на жаль ввечері ми вже не побачились. Скільки вже часу пройшло, але мені здається боліти воно ніколи не перестане. Семчик, потрапив, він виконував бойове завдання. Він потрапив під авіаобтріл.
Родина дізналася лише на третій день. У пам'ять про Семена в ботанічному саду висадили саджанець дерева гінкго. Його улюблене дерево. Хлопець разом із коханою виростили його. Тут же встановлено книжку-стенд про Семена.
Ми будем стежити, щоб книга була тут постійно і всі охочі могли прийти та дізнатися про нього. Це моя улюблена фотографія, він так посміхається, нього такі очі, дуже символічно.
Воїни світла... Кожен із них герой - для своїх рідних, друзів та для всіх українців.
Це герої. Ось з нами маленька дитина. Він розуміє що це, бо його дядя загинув, загинув за те, що ми тут вільно ходили й нікого не боялися, треба вшановувати обов'язково.
Не тільки один день на рік, дуже важко. В нас дуже багато знайомих зараз на фронті. Це наша істоіря, це наше майбутнє, це наше підростаюче покоління, це наші помилки й досягнення і наші діти тут.
За пів року повномасштабної війни загинуло до дев'яти тисяч українських воїнів. Ми пам'ятатимемо про подвиг кожного. Вічна слава полеглим.
